Жауабын тап. Жеңілістерге ұшыраған мемлекетке шығындар мен жойылуларды өтеу үшін жеңген елдердің пайдасына төленетін төлемдер Жеңілген мемлекет келтірген материалдық залалды ақшалай немесе басқа түрде өтеу. Бір мемлекеттің аумағын екінші мемлекетке мәжбүрлеп қосу. Бірінші дүниежүзілік соғыстан кейін Ұлттар Лигасы жеңімпаз елдердің бақылауына берген Германияның бұрынғы отарлары мен Түркияның кейбір иеліктерінің ортақ атауы АртқаТексеру керек болып тұр​

салык секилди точно емес

Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. З розселенням арійських племен по цілій Європі й великій частині Азії, почали вибиватися поміж іншими племенами й слов’яни, що первісно займали землі поміж рікою Одрою на заході, Дніпром на сході, Карпатами й Судетами на півдні й прибережною, над балтійською смугою на півночі. До самого балтійського побережжя вони не доходили, так само, як дуже довго держалися здалека від чорноморського побережжя.

Слов’яни були вдачі войовничої, сміливі й жорстокі, а при тому надзвичайно свободолюбні. Вірили в сили природи, але релігія була краще розвинута в західних, аніж східних слов’ян.

Займаючись скотарством і бджільництвом, особливо поширили слов’яни хліборобство й огородництво. Доказ на це - спільні всім слов’янам назви жита, пшениці, ячменю, вівса льону, конопель, сіна, овочів, ягід, а далі рала, серпа, коси, мотики, лопати, ратая, орання, сіяння, жатви, і т. п. З ремесел знали ткацтво й кушнірство та домашнє майстерство, при якому послугувалися сокирою, долотом і кліщами. Жили селами й оборонялися перед ворогом у городах, що їх обводили окопами. Їх зброєю були лук, стріли, меч. Рахувати вміли до тисячі. Вміли будувати хати з вікнами й дверми, варити мед і виробляти з молока сир та масло. З окрас носили персні та гривні.

В арабських джерелах згадується про союзи слов'янських племен - об'єднання східних племен ще до створення Київської Русі. Слов'яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літопис, згадуючи про розселення слов'ян у Східній Європі називає різні племена: словени, кривичі, поляни, в'ятичі, радимичі, древляни, сіверяни та ін.

Прабатьківщина слов’ян

Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Точно час виокремлення її з індоєвропейської спільноти ще не встановлено.

Як відомо, існує кілька концепцій про прабатьківщину слов'ян. Так, згідно з дунайською концепцією, яка походить з найдавнішого літопису - "Повісті временних літ" літописця Нестора, слов'яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися.

За другою концепцією - вісло-одерською - прабатьківщиною слов'ян була територія сучасної Польщі.

Згідно з третьою концепцією, яку підтримує переважна більшість дослідників, давні слов'яни розселялися між Дніпром і Віслою.

Ґрунтуючись на археологічних даних, багато вчених роблять висновок, що слов'яни (протослов'яни), принаймні від часу виокремлення їх у II тисячолітті до н. е. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксовано писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій, найімовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов'ян на початку їхньої історії.

Розселення слов’ян

Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.

Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.

Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.

Я извиняюсь если ответы не правильные

Антиосманская война в странах Центральной и Юго-Восточной Европы достигает большого накала в 90-х гг. XVI в. в связи с действиями антитурецкой Священной лиги ряда европейских стран. Активное участие в военных действиях приняли валахи, молдаване, балканские народы и запорожские казаки, составлявшие ударную силу Лиги. В 1595 г. совместные с молдаванами военные действия против турок вели запорожцы, предводительствуемые гетманом Иваном Лободой и Северином Наливайко. Они осадили Бендеры и Килию и захватили укрепленный пункт Смил. Дальпейшему развитию итого тактического успеха помешали колеблющаяся политика трансиль — вапскнх князей Баториев и папская Польша, чей канцлер и коронный гетман Ян Замойский проводил враждебный Священной лиге курс. С крупного боярства он посадил на молдавский престол Иеремию Боярскими группировками, рвавшимися к власти. Поскольку ни одна из них собственными силами пе могла добиться желанной цели, каждая прибегала к извне. Одна группировка — пропольская, состоявшая из представителей местного родовитого боярства во главе с Могилами, опиралась на магнатско-шляхетскую Польшу, которая, будучи дворянской республикой, основанной на эксплуатации и угнетении крестьян, представлялась крупным служилым боярам страной с идеальным общественным строем и государственным устройством. Вторая — протурецкая, в которую входили в основном представители набиравшей силу фанариотской прослойки господствующего класса во главе с Кантакузинами, ратовала за лояльное отношение к султану и политическую ориентацию на Турцию.