Установите соответствие между молекулярными формулами веществ, пространственными формами молекула типами гибридизации центральных атомов.1. А)C HSА)А) sp-гибридизация2 В)NHB)В) up" - гибридизацияарВ А В3. С)Весі, :C)C)ар'-гибридизацияD)CHD)​

Причины распада Древнерусского государства. Монголо-татарское нашествие и его последствия

Распад Древнерусского государства – вполне закономерное явление в контексте развития средневековой Европы. Он в первую очередь был обусловлен развитием феодальных отношений и системы феодальных иммунитетов. Однако некоторые исследователи считают главной причиной раздробленности Киевской Руси изменения в княжеском наследственном праве, когда каждый княжеский сын получал в самостоятельное управление определенную часть отцовского княжения – удел. Удельная система быстро прогрессировала в XII – XIII в. Возникали суверенные княжества, боровшиеся за политическое лидерство. При этом Киев постепенно утратил свою роль общерусского центра, возрос экономический потенциал Владимиро-Суздальского княжества, расположенного на северо-востоке Руси. Правители Владимиро-Суздальского княжества, так же как и киевские князья, стали именовать себя великими князьями.

Суверенизация отдельных земель, с одной стороны, имела положительные последствия. Почти прекратились перемещения князей в поисках более богатого и более почетного престола, и, следовательно, власть стала более эффективной.

С другой стороны, каждая из земель, взятая в отдельности, не имела достаточных людских и материальных ресурсов для защиты своего суверенитета. Поэтому русские княжества были завоеваны монголо-татарами во время похода на Русь хана Батыя в 1237-1240 гг.

Насильственное включение русских княжеств в мир политических отношений, сложившихся в кочевой империи монголов, отрицательно повлияло на внутреннее развитие русских земель, обусловило значительные отличия местных государственно-политических традиций от европейских. В монгольском обществе власть верховного правителя была абсолютной и требовала от подданных беспрекословного подчинения. Став вассалами ханов, русские князья заимствовали политические традиции подданства в своих взаимоотношениях с феодалами. Это замечание касается в первую очередь земель Северо-Восточной Руси, составивших ядро будущего Московского государства.

Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.

Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року. 

В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.

Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.

Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.



Українські козаки

Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).

Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.