Когда и что приводит к распаду государства карлуков ?​

В середине VIII века между карлуками и огузами развязалась война за тюргешское наследство. Огузы в этой борьбе проиграли и ушли к Сырдарье, а карлуки остались в Семиречье создали раннефеодальное государство — Карлукский каганат. Правители карлуков стали носить титул ябгу (джабгу) вместо прежнего - эльтебер. В 840 году карлукский джабгу Бильге-Кюль Кадыр хан принял новый титул - каган. . История Карлукского каганата оказалась недолгой. Государство раздирали усобицы, борьба за власть и пастбища. В 940 году столица государства Баласагун была захвачена тюрками Восточного Туркестана и Карлукский каганат перестал существовать.

Объяснение:

Информация из книги

Решили монголы ввести на земле русской такие же порядки, как и в других покоренных ими землях. Прибыли на Русь монголы с намерением пересчитать все население, потому и в народе прозвали их «численниками». Население они переписывали по домам и устанавливали поборы. Самая большая подать — выход, которая взималась мехами и была очень велика. Но, помимо выхода, на людей налагали подводные и военные повинности, по которым население должно было давать лошадей, а само служить в войске монгольском. Собирать дань, доставлять ее в Орду и набирать войско из русских людей должны были баскаки. Собирали для этого специальные отряды, в которых много было и русских, но все командиры (десятники, сотники, темники) были монголы. С этих отрядов баскаки следили за сбором дани и держали в повиновении население. От дани и других повинностей монгольские ханы освободили только церковников и монастыри, рассчитывая на поддержку духовенства, в чем и не ошиблись: часть церковников, как и часть князей, «верой и правдой» служила поработителям русской земли, призывая народ к смирению.

Боротьба плебеїв з патриціями

Процес оформлення країни в Стародавньому Римі супроводжувався запеклою соціальною боротьбою, основними учасниками якої були плебеї і патриції. Вигнання останнього римського царя, Тарквінія Гордого, який узурпував владу після вбивства Сервія Тулія, прийнято завершать царський період римської історії. В кінці VI ст. до н. е. йому на зміну приходить республіканська форма правління. Юридично законодавча влада належала центуріатних коміцій, в яких вирішальну роль грали патриції, котрі мали стійку більшість голосів. Величезне значення мав сенат, що складався з колишніх магістратів, Який стверджував рішення, прийняті в комициях. Тільки патриції могли стати сенаторами. На чолі виконавчої влади в цей час були консули, котрі володіли вищою цивільною і військовою владою. Консульські посади, також як і інші нижчі магістратури, займалися виключно патриціями.

Таким чином, патриції який продовжував відігравати провідну роль як в економічній, так і в політичному житті. Відповідно до цього і формулювалися вимоги плебеїв. Перш за все - це допуск до громадської землі. Справа в тому, що патриції і плебеї володів землею на абсолютно різних підставах. Якщо плебеї мали у власності лише невеликі земельні ділянки, то патриції, крім свого особистого наділу, могли користуватися землею з громадського фонду.

Навіть після реформ Сервія Тулія, утворивши з патриціями єдину громаду людей, отримавши право служби в римському війську і участі в центуріатних коміцій, плебеї залишилися поза патриціанської родової організації. Тому право допуску до громадської землі вони так і не отримали. В умовах малоземельем росла їх заборгованість. Багато плебеї взагалі залишилися своїй землі. Над деякими з них нависла загроза боргового рабства.

З іншого боку, формально отримавши можливість участі в політичному житті Рима, плебеї не мали права займати державні посади і, відповідно, потрапити в число сенаторів. Таким чином, вимоги плебеїв зводилися до допуску до фонду громадських земель, рівноправність з патриціями в політичному житті, а також до скасування Боргова кабали, обмеження боргового відсотка і т. П

В результаті перетворень, здійснених Сервієм Туллієм, плебеї виявилися в рамках однієї цивільної громади з патриціями. Але вони, отримавши лише право входження в її військову організацію, змушені були проливати кров в запеклих військових зіткненнях Риму зі своїми сусідами. Однак в 494 р. До н.е. е., коли йшла війна з латинськими племенами, плебеї, які становили більшу частину римського війська, відмовилися вирушити в похід і пішли на Священну гору поблизу Рима. Це отримало назву першої сецесії - своєрідної військової страйку. Патриціанські командири виявилися без воїнів. Зважаючи на загрозу захоплення Риму патриції змушені були піти на поступки плебсу - погодитися на введення магістратури, що представляла виключно плебейські інтереси. Це була посада народних трибунів, які обиралися з плебеїв. Народні трибуни були захисниками інтересів плебеїв. Вони мали право накладати заборону ( «вето») на розпорядження патриціанських магістратів або рішення сенату, скликати плебеїв на їх загальні сходки (плебейські народні збори) і захищати від несправедливості будь-якого плебея, що шукав захисту в будинку народного трибуна. Особистість народного трибуна вважалася недоторканною.

Трохи пізніше консул Спурій Кассій запропонував перший проект аграрної реформи, в якому передбачалася можливість для плебеїв розділу земель, захоплених під час воєн. Патриціям вдалося провалити цей закон. Однак в 456 р. До н.е. е. народному трибуну Іцілію вдається провести через коміції закон про розподіл землі між бідняками на обмеженій території поблизу Рима.