період 20-х рр у міжнародних відносинах називають періодом пацифізму які явища події дають підставу так стверджувати ?​

«Міжнародні відносини в другій половині 1930-х років ... Найважливіші факти, події, дати й імена виділені в тексті ... третину XIX — перше десятиліття ХХ ст. часто називають «періодом ... Прагнула реваншу за поразку від Німеччини в 1870 р.; ... Чехо словацький корпус чисельністю майже 20 тис. вояків.

Объяснение:

Це один з найкращих французьких історичних романів. У ньому Мериме «уживається» у психології, звичаї співвітчизників, які жили в XVI ст. Мериме не прийняв тої форми історичного роману, які неї розробили романтики. Він і тут експериментує з жанром у пошуках розповіді, який би найбільше адекватно відображав дійсність.

У першому виданні книга називалася «7572 Хроніка часів Карла IX», тобто слово «хроніка» стосувалося не назви, а підзаголовка, начебто визначаючи жанр добутку. Мериме бореться з «романностью», наприклад, у відомому розділі 8 «Розмова між читачем і автором», де обрушує романна розповідь заради естетичної суперечки. Такими ж самими є й фінальні фрази: «Або утішиться Бернар? Чи з'явиться новий коханець у Діани? Це я залишаю на розсуд читачів, - таким чином, кожний з них одержить можливість завершити роман, як йому більше по душі». Уздовж всієї «Хроніки «триває схована полеміка як з історичним романом В. Скотта, так і з «етичною» галуззю історичного роману, представленої В. Гюго й А. де Віньї

Мериме не захоплює історичний процес сам по собі, як не хвилюють його й абстрактні моральні ідеї. Його цікавить «зображення людини».

Погляд Мериме на людину історичний: «До вчинків людей, які жили в XVI сторіччі, не можна підходити з міркою XIX».

Крізь долю Бернара де Мержи проглядаються найбільш значні події епохи, а протистояння католиків і гугенотів, що привело до Варфоломиивськой ночі й релігійних воєн, відображається в історії любові цього протестанта до католички Діани де Мержи (любов для Мериме, не скита від інших історичних романістів, не має незмінного, позаисторического характеру, а здобуває якості властиві для зображуваної епохи). Те ж протистояння стає джерелом родинної трагедії де Мержи: брат Бернар і Жорж виявляються в різних таборах, і невістка, випущена рукою Бернара обриває життя Жоржа.

Історичні персонажі, у тому числі й король Карл IX, зображені письменником як приватні особи. Мериме сперечається із традицією, представленої в знаменитій трагедії М. Ж. Шенье«Карл IX» (1789), у драматичній хроніці Ш. Ремюза «Варфоломиивская ніч» (1826), в історичних роботах того часу - затверджує різанину гугенотів у ніч із 23 на 24 липня 1572 р. як наслідок ретельно підготовленої змови. Немає думки або бажання окремих особистостей, а загальний стан національної свідомості, звичаїв народу визначає хід історичних подій - таким є висновок Мериме, що засвідчує про розвиток письменником романтичного історизму в напрямку, що дуже близько підходить креализму.

Мериме звертається до жанру новели, у якому досягає найбільшої глибини й виразності. Новела як динамічний жанр дозволяє проводити експеримент, випробовувати нові шляхи в мистецтві. У новелі Мериме вирішується складне завдання: через одна подія розкрити характер інших народів, інших епох. У листі до И. Тургенєва (10.12.1868) М. так пояснив свій метод: «Для мене немає цікавіше завдання, чим детальний аналіз історичного персонажа мені здається, можна домогтися відтворення людини минулих епох аналогічним до тому, яким скористався Кюв'є для відновлення мегатерія й багатьох відмерлі тваринні Закони аналогії так само незаперечні для внутрішнього виду, як і для зовнішнього». Потім, Мериме особлива увага обертає на типізацію психології

Поглиблення психологізму відобразилося на художніх прийомах, зокрема на заміні ролі оповідача. Якщо в ранніх добутках за рахунок «жанрової гри» («містифікації») і об'єктивної «вільної розповіді» письменник намагався, начебто зсередини розкрити мир чужої свідомості, чужої психології (особливо це помітно в «Ґюзли» і «Жакерии»), то тепер з'являється фігура оповідача-француза, що хоче проникнути в чужу йому психологію ззовні, намагаючись осягти її природу й не відкидаючи того, що суперечить традиціям французів

Трудовая повинность заключалась в том, что все трудо население страны обязано было помимо своей основной работы, выполнять общественно полезный труд, за который государство платило очень мало, либо не оплачивало вовсе. В качестве оплаты выдавали продуктовый паек, талоны на питание в столовой или предметы первой необходимости (мыло, зубной порошок и т.п.)

Эта повинность распространялась на следующие виды работ:

1)      Топливные;

2)      Сельскохозяйственные;

3)      Строительные;

4)      Дорожные;

5)      Продовольственные;

6)      Снеговые;

7)      Гужевые и др.

Отлынивать от общественно – полезного труда (трудовой повинности) было невозможно, потому что губернскими, городскими и уездными комитетами велся строгий учет явок и отработок. За уклонение, отлынивание от работ, виновного передавали народному суду.