Назвіть політичних діячів які вирішували долю світу під час парижської мирної конференції​

Прем'єр міністр Великої Британії Д. Ллойд Джордж, прем'єр міністр Франції Ж. Клемансо і президент США В. Вільсон

Хеттские правители не требовали с покорённых земель непомерной дани и чаще всего не покушались даже на суверенитет захваченных ими стран. Главы покорённых государств оставались у власти. Гарантировалась передача власти их законным наследникам. Если вассал был предан Хеттской державе, ему дозволялось участвовать в управлении ей — вассалы были допущены хеттским царём к принятию важнейших решений в Хеттском царстве. Захваченная территория теряла право лишь на проведение независимой внешней политики, но бывали исключения и из этого.

Таким образом, Хеттское царство было устроено по конфедеративному принципу. Подобная «воля к децентрализации», как выразился Франк Штарке из Тюбингенского университета, была абсолютно инновационной для Древнего Востока. Хеттская держава в некотором смысле была не царством, не империей, а «Соединёнными Штатами Азии».

Царя окружают чиновники и личный секретарь. Дворцы царей строились по образцу ассирийских и украшались барельефами, представляющими сцены из охот царя, пиршества и т. п.

Из упоминания в ассирийских летописях о кархемишской мине Винклер выводит заключение об особой системе мер и весов у хеттов и о развитии у них городской жизни. Мы можем констатировать только на основании амарнской корреспонденции развитие промышленности в Митанни, поставлявшем в Египет колесницы и драгоценности.

. Передбачали єднання усіх християнських правителів і народів під егідою Святого Престолу[1]. Оголошувалися через проповідь[1]. Кожен учасник-доброволець складав обітницю і отримував знак хреста на одяг з рук папи або його представників[1]. Хрестоносці мали право на індульгенції та тимчасові привілеї: непідсудність світській владі, недоторканість особи або майна, тощо[1]. Найвідомішими є так звані Східні походи за звільнення та захист Єрусалима[1]; серед інших — Реконкіста та кампанії християн Піренейського півострова проти маврів (XI—XVI ст.)[1]; Північні походи проти балтійських язичників (пруссів, литовців)[1]; походи проти єресі альбігойців[1]; кампанії проти Джона Безземельного чи Фрідріха ІІ (ХІІІ ст.)[1]. У сучасній літературі хрестовими походами інколи переносно називають будь які війни релігійного характеру, як то Іраклієву війну проти Персії чи Саксонські війни Карла Великого[1].