“Ряди наші змішалися з вогнем і землею і коли ми з криком ура добігали до ворожих окопів, то я тільки пам’ятаю, що кулі і снаряди свистіли і ревіли навколо, а люди падали. Але скільки там було солдат: на місце вбитих і поранених все нові і нові… І коли все ж таки добігли до їх дротяної загорожі, за якою були і окопи, то я одну за однією кинув свої чотири бомби в їх окопи. А потім в багнети... Дорога сестричка, яка огидна справа війна. Коли вдариш в людину багнетом, то він йде як в подушку і самому робиться просто нудно… Як і завжди австро-германці атаки бояться, швидко тікають… А з права кулемет, та–та-та і прожектор та ракети частіше стали освітлювати, так що я побачив свої руки, вони в крові. Я подумав, а скільки своїми бомбами я убив людей, а багнетом переколов, а за що все це?” Про що пише солдат? Яке враження справляє на вас цей лист? Які настрої в армії у 1916 році він ілюструє?

...

Объяснение:

Наприкінці 1916 - на початку 1917 р. російська армія значною мірою втратила бойовий дух. Вона складалась вже із резерву – старших людей і зовсім молодих хлопців, якими до того ж часто командували «прапорщики запасу», не кадрові старшини, а цивільні люди, що пройшли кількамісячний вишкіл. Призовники із запасу місяцями без діла сиділи у казармах, чекаючи, коли їх вишлють на фронт. Їм не вистачало навіть гвинтівок для навчання військовому вишколу.

На початку березня 1917 р. генерал А.Денікін так описував стан 14-ї і 15-ї дивізії російської армії на Південно-Західному фронті: «Коні гинули від нестачі кормів, люди мерзли без чобіт та теплої білизни і хворіли тисячами; з неопалюваних румунських вагонів, непристосованих для хворих і поранених, витягували трупи і складали, як дрова, на станційних платформах. Солдати кидали зброю, браталися з противником, тікали з фронту.»

Повертаючись з фронту додому – в рідне село, солдати і тут бачили тяжкі наслідки війни.

Шежере – это генеалогическая летопись башкирских племен и родов, в которую вносились имена предводителей родов по мужской линии и включались сведения об исторических событиях, важнейших фактах жизни родов и племен. Наличие шежере в башкирском роде было так же обязательно, как и родовые атрибуты: тамга, птица, дерево. Согласно обычаям, башкиры должны были запоминать имена своих предков до 10-15 колена. Кроме родословных и исторических событий, шежере обычно содержал богатый материал о территории обитания того или иного рода (с указанием географических названий) . Шежере каждого рода записывалось в течение нескольких поколений, поэтому оно представляло собой большую ценность, своеобразную реликвию, свидетельствующую о древности происхождения данного рода, о богатстве его истории. Этим шежере башкиры очень дорожили и с особым пристрастием их хранили

Да. Пришлось отказаться. После поездки Петра | в Европу, он вернулся в Россию с множеством идей. 1. Он издал приказ, что все должны сменить свои «платья» на камзоны и т.п.; 2. Он издал указ, сбрить все бороды. Этот указ был шоком для бояр. Ведь на Руси длинная борода считалась показателем знати. Но Петр | нашёл решение /до поры, до времени/. Приказ был о том, что бы отрывать бороды у тех, кто ослушался первого приказа. То есть не сбрил бороду самостоятельно. Это было больно. Но все равно не Придумали значки... За них нужно было платить очень большие деньги, но и это не остановило бояр. В общем, в этом был промах Петра |. 3. Он завез картошку. Но никто не знал, как её есть. Посадив её, бояре незнали что делать дальше. А как только она зацвела, все ели эти белые цветочки, что привело к отравлению. Потом додумались украшать свои одежды этими цветами. Но согласитесь, это не достойное применение картошки. Потому вывод таков: Россияне частично отказались от самомытной культуре. Ведь некоторые ньюанцы, которые хотел добавить Петр |, были совершенно безнадёжны. Это аргументированно выше.