Западный тюркский каганат составить в тетради схему восстания ​

Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.

В 553 либо 554 году после разгрома жужаней тюрками в столицу Тюркского каганата прибыло иранское посольство, преследовавшее цель заключения военного союза против государства эфталитов — врага Ирана и бывшего союзника Жужаньского каганата. Для тюрков перспектива союза открывала возможность закрепиться в Средней Азии и взять под свой контроль Великий шёлковый путь. Договор был скреплён браком шахиншаха Хосрова I Ануширвана с дочерью Истеми (от этого брака родился будущий шахиншах Ормизд IV).

По поручению Мукан-кагана Истеми во главе большой армии выступил на запад весной 554 года. Не встречая по пути серьёзного сопротивления, ябгу к 555 году дошёл до Аральского моря. По пути им были подчинены усуни, нушиби, дулу[5], а также подвластные эфталитам Хотан, княжества Семиречья[6] и Хорезм. Эфталиты были не в состоянии отреагировать на эти события из-за войны в Индии.

Истеми, зная о занятости Хосрова I Ануширвана боевыми действиями с византийцами, также не стал в одиночку атаковать эфталитов, обратив внимание на север, где в 556 году подчинил абаров[7] и наткнулся на сопротивление хионитов, вар, огоров и, возможно, примкнувшей к ним части жужаней. Война с ними тянулась до 558 года, когда тюркам удалось изгнать остатки разбитых племён за Урал (там беглецы стали известны как авары). Подойдя к берегам Волги, тюрки не стали форсировать реку, а вернулись назад. К этому времени (в 557 году) Иран заключил перемирие с Византией и был готов вместе с тюрками начать войну с эфталитами.