Мелкие каменные орудия микролиты человек научился делать в эпоху энеолита. ПРАВДА ИЛИ ЛОЖЬ ​

# 1 –  В чем обвиняли Дрейфуса и почему именно его посчитали виновным?

Сначала – краткая предыстория, чтобы было понятно о чем идет речь.

–  ... По итогам войны Франции с Пруссией, немецкие войска захватили столицу и отняли имеющие огромное значение – промышленные регионы. В связи с тем, что отношения между Францией и Германией были столь напряженными, то Франция организовывает группу контр-разведки, которая все время наблюдает за германским посольством в Париже. Со временем, им удается подговорить уборщицу, которая в дальнейшем будет приносить ценные бумаги из архивов. Cо временем, когда этих бумаг накопилось много, стала доступна информация, что есть предатель. Высокопоставленный артиллерист с позывным Дюбуа. Со временем стало известно, что Дюба – это некий капитан Альфред Дрейфус.

Майор Анри обвинил Дрейфуса от части исходя из своих антисемитских взглядов (Альфред был евреем), по обвинению – Дюба отправлял немцам информацию по укреплениям и строительстве новых крепостей. Составлено письмо было на папиросной бумаге, без даты и подписи. Майор сравнил почерк со всеми бойцами, и совпал он лишь с Дрейфусом.

ответ: По большей части А.Дрейфуса судили лишь по тому, что он является евреем, и лишь малая часть – исходя из схожести почерка.

# 2 – Какую роль в деле Дрейфуса сыграли Эстергази и Пикар?

Подполковник, работник французского отдела немецкого штаба, затем военного атташе – М.Шварцкоппен, начинает подозревать работающего на него Фердианда Эстерхази в том, что Эстерхази выполняет задание по дезинформации. Тем самым, Шварцкоппен задумывает план, следуя по которому оставляет в мусорной корзине клочок бумагы, далее именуемый письмом на имя Эстергази. Документ попал в руки разведчиков из раздела Немецкой Разведки. За это дело активно берутся, но в отделе меняется руководитель, полковник Сандер сменяется Жоржом Пикаром.

Пикар начинает свое расследование, в ходе которого потрясается тем, какую роль в этом деле сыграл Фердианд Эстегрази. Поменяв свою точку зрения (ранее, он думал что виновник стопроцентно - Альфред Дрейфус), Пикар начинает отстаивать права Дрейфуса в суде, и активно выстаивает то, что виновником является Фердианд Эстерхази.  После же, Пикара арестовывают,  обвиняя в нелегальной передаче документов и отправляют в Санте (знаменитая парижская тюрьма).

Краткий ответ: Эстергази - фактический преступник. Пикар – подполковник, отстаивающий права Дрейфуса в суде.

1. Прагнення окремих князівств до самостійності. Вони були зумовлені еволюцією економіки, подальшим розшаруванням суспільства, розвитком феодального землеволодіння в центрі й на місцях, зростанням кількості міст, пануванням натурального, а отже, замкнутого характеру господарства. Князівства почали самі себе забезпечувати необхідними товарами. Каталізатором децентралізаторських процесів стала реалізація рішення Любецького з'їзду князів (1097 р.) про вотчинний принцип успадкування земель. Внаслідок переходу володінь від батька до сина зміцнювалися місцеві князівські династії та їхнє найближче оточення. Вони проявляли щораз більшу самостійність у вирішенні внутрішніх і зовнішніх проблем і все менше зважали на волю великого князя київського, який перетворився лише на формального главу держави. Дбаючи насамперед про власний добробут і власні володіння, нерідко за рахунок сусідів, місцеві еліти дедалі менше цікавилися загальноруськими справами, захистом країни від ворогів.
2. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. За часів Володимира Русь простягалася майже на 800 тис. кв. км., що, залежно від обставин могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не мав достатньо міцного, структурованого і розгалуженого апарату влади, фактично не мав розвинутої інфраструктури для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Немало послаблювала Київську Русь також етнічна неоднорідність її населення. Адже поруч зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на півдні - печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки, на північному заході - литва і ятвяги, на півночі та північному сході - чудь, весь, меря, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. У містах Київської Русі існували колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, варягів. Усі вони істотно різнилися за своїм економічним, політичним, культурним розвитком і об'єднати їх у якусь міцну спільноту було практично нездійсненим.
3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємництва князівської влади. Здавна на Русі панував «горизонтальний» принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, а після смерті представників старшого покоління - від сина старшого брата до наступного за віком. Однак уже наприкінці XI ст. на Любецькому з'їзді князів було проголошено про «вотчинний», або «вертикальний» принцип, за яким престолонаслідування йшло від батька до сина. Змішування цих двох принципів, що продовжували співіснувати, вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.