Чому андрусівське перемиря було для україни трагедією

Друга половина XIX ст. як в Європі, так і в Україні характеризувалася організаційним оформленням і виробленням ідейних основ визвольних рухів, зародилися в першій половині XIX ст.

Кожен європейський визвольний рух вирішував стоять перед ним, в трьох головних напрямках: національному, общедемократическом і соціальному. У першому напрямі головним є боротьба за національну свободу, в другому - за демократичний устрій суспільства, права і свободи людини, в третьому - за соціальну справедливість. Діячів і напрямки, що зводять вирішення всіх проблем до отримання національної незалежності, називають націоналістами. Для послідовного демократа (тоді їх було прийнято називати лібералами) всі питання вирішуються з вирішенням проблем прав і свобод людини. Діячі і напрямки, відстоювали принципи соціальної справедливості, називалися соціалістами, соціалістичними. Термін «соціаліст» в той період не ставилося до певного соціально-політичного вчення, яких було багато (марксисти, прудоністи, лассальянцамі, фабіанці і ін.), А розумівся широко - як відстоювання соціальної справедливості щодо бідних, знедолених, вихідців з простого народу.

Об'єднуючим для всіх цих напрямків, течій було прагнення змінити життя на краще, змінити існуючий порядок на справедливий, доцільний. Боротьба за рішення цієї загальної задачі збалансувала ці течії, змушувала їх знаходити спільну мову. Однак це правило було вірним для більш-менш сформованих державних націй. Для бездержавних націй зосередження на соціальних проблемах або демократичних свободах часто вело до відриву від національних проблем, долучання їх діячів до загальноімперського руху. Крім того, зосередження на чисто національних питаннях за відсутності національної самосвідомості звужувало соціальну базу руху і відривало його від народу. Отже, перед українським рухом стояла проблема виробити збалансовану у трьох площинах політичну платформу, яка була б прийнятною для всіх сегментів українського суспільства. Крім того, слід було знайти і організаційну форму руху. Над вирішенням цих завдань і працювали діячі українського руху протягом другої половини XIX ст.