Каковы различия между европейским ренессанс и восточным ренесансом​

Скандинавський півострів завдовжки майже 2000 км — найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто "людьми Півночі". З-поміж них виокремилися ланці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави.

Більшу частину Скандинавського півострова займали ліси та гори. Земля була малопридатною для землеробства, тому в житті скандинавів велике значення мало море, а їхніми головними заняттями були мореплавство, рибальство, скотарство та мисливство.

Мореплавство було відоме жителям Скандинавського півострова з давніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися вздовж берегів вузькими й звивистими затоками — фіордами. Нормани були чудовими суднобудівниками, а їхні кораблі на той час вважалися найкращими. Із VIII ст. скандинави будували вже вітрильні багатовесельні кораблі, довжина яких сягала 20 і більше метрів, а ширина — від 4 до 5 метрів. Такі судна вмішували до 150 осіб. У разі погреби їх можна було перенести на руках. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір.

Самі нормани з гордістю називали свої кораблі «кіньми моря». Ніс корабля прикрашали вирізьбленою з дерева головою дракона або змія. За тогочасними віруваннями, це надавало кораблю магічної сили, боронило його від злих духів і відлякувало ворогів. Коли нормани приставали до берега й витягувати корабель на сушу, то голову звіра знімали, щоб не розгнівати місцевих богів. Жителі Півночі давали кораблям імена («Дракон», «Великий змій»), дорожили ними й берегли їх.

Оскільки морських карт не було, то нормани знаходили дорогу за сонцем і зірками чи за обрисами землі.

На світанку епохи Середньовіччя нормани жили племенами, кожне з яких очолював ярл, або конунг. Це був військовий вождь, який мав добре озброєну дружину, і кожен воїн давав йому клятву вірності.

Напри кінці VIII ст. в Скандинавії намічувалося не більше 2 млн жителів. Однак із початку IX ст. населення починає зростати. Цей приріст, а також пов'язана з ним нестача засобів до існування, спонукали скандинавів здійснювати набіги на сусідні землі. Тз насидженнх місць їх гнала також жадоба пізнання і пригод. Такі походи організовували та очолювали вихідні зі знатних родин. Так, у VIII ст. з'явилося чимало «берегових вождів», які були безземельними, але мали хоробрі серця. Навесні вони лаштували кораблі та зброю, набирали загін відважних воїнів і вирушали в далеке плавання. Часто перед відплиттям догори підкидали спис і за напрямком його падіння визначали шлях майбутнього походу.

Во внутреннем управлении России в период временщиков надобно отметить прежде всего некоторые изменения в административных порядках Петра Великого. Было уже указано, что при Екатерине I был образован верховный тайный совет (1726), вследствие чего уничтожена должность генерал-прокурора и умалено значение сената и отчасти синода. В политическом отношении верховный тайный совет в глазах его учредителей был средством против временщиков, а потом и против самой самодержавной власти. В административном же отношении совет восполнял недостаток такого законодательного учреждения в системе Петра Великого, каким была до Петра боярская дума. Именно верховный тайный совет вел все управление государством, вследствие личной бездеятельности Екатерины I и Петра II. За то, что совет покусился на ограничение верховной власти, он был уничтожен (1730); права сената и должность генерал-прокурора были восстановлены; но тотчас же возникло подобное уничтоженному совету учреждение – кабинет. Оказалось, что и при императрице Анне надобно было сосредоточить руководство делами в одном «вышнем правительстве», так как сама императрица не занималась делами. Таким образом администрация Петра Великого была дополнена высшим законодательным учреждением. В составе этой администрации были произведены затем некоторые другие перемены с целью ее упрощения. В особенности упрощено было местное управление, так как губернские учреждения Петра Великого найдены слишком сложными и дорогими. К экономии должно было тогда стремиться потому, что народ был, можно сказать, разорен войнами начала XVIII ст. Приходилось облегчать и уменьшать податные тяготы, терпеть и прощать недоимки, давать большую, чем при Петре, свободу деятельности торговым и промышленным людям. Верховный тайный совет старался это делать с большим вниманием; наоборот, «бироновщина» не хотела знать народной бедности и жестоко тянула средства из народа