Какова была роль восточного фронта в военных действиях в 1914-1916 гг?

Рабо́че-Крестья́нская Кра́сная Армия[3] (сокр. РККА) — формирование вооружённых сил, сухопутные войска РСФСР в 1918—1922 годах и сухопутная составляющая вооружённых сил СССР в 1922—1946 годах[4] (с 1917 до февраля 1918 года — Красная гвардия, в период с ноября 1939 года постепенно все органы управления и официальное название изменены с РККА на КА (Красная армия), с 1946 — Советская армия)[К 2].

Красная Армия — официальное наименование видов вооружённых сил: сухопутных войск и военно-воздушного флота.

Днём создания РККА принято считать 23 февраля 1918 года (см. День защитника Отечества). Именно в этот день началась массовая запись добровольцев в отряды РККА, создаваемые согласно декрету Совета народных комиссаров РСФСР «О Рабоче-крестьянской Красной армии»[5][6], подписанному 15 (28) января 1918 год[7]. 13 апреля 1918 года из латышских стрелков была сформирована Латышская стрелковая дивизия, которая стала первой дивизией РККА.

Київська Русь — середньовічна східноєвропейська держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.

Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року оволодів Києвом. Його наступник, Ігор, воював із Візантією і загинув від рук деревлян. Дружина Ігоря, княгиня Ольга стабілізувала державу і прийняла християнство. Правління її сина Святослава ознаменувалося воєнною експансією на схід та південь. Його син Володимир Великий, що посів трон після братовбивчої війни, розширив терени держави, розбудував Київ і охрестив Русь (988). Після його смерті спалахнула усобиця, внаслідок якої київським князем став Ярослав Мудрий. За його правління була збудована Софія Київська (1037), відбулась перша кодифікація юридичних норм, були укладені династичні союзи з низкою європейських держав. Згодом влада перейшла до триумвірату Ярославичів, нащадки яких розділили Русь на окремі князівства, давши початок процесу феодальної роздробленості. Винятком слугують правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглися консолідувати владу.

1240 року більшість князівств унаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, проте в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та долучені до Литово-Руської держави відповідно.