Почему новые элементы быта петр вводил силой?

потому что поданные петра были против всяких новшеств,они их даже пугали .на рсложился был свой уклад жизни в том числе и быт

лухівський період в історії Гетьманщини — це історичний період з 1708 року по 1784 рік, коли місто Глухів, опісля знищення Батурина, було столицею Гетьманщини і стало резиденцією українських гетьманів. Початково, через недовіру до козаків, гарнізон складався з російських військ[1]. Термін введено в 1998 році вченим із Глухова Валерієм Белашовим, на означення великих здобутків цього періоду в політиці, культурі та освіті.[2]. Також цей термін використовує вчений Віктор Васильович Вечерський.

Глухів — гетьманська столиця

Також історик Михайло Пасічник у навчальному посібнику «Історія України» пропонує цей період називати «Глухівська доба в історії гетьманської держави на Лівобережжі (1708—1782 рр.)». Адже він «знаменує найвищий розквіт діяльності нової української еліти, до якої належала передусім генеральна, полкова і сотенна старшина, її державотворчі змагання визначили хід української історії XVIII ст., а смаки й уподобання забезпечили „золоту добу“ українського барокового мистецтва.»[3]

озерського полку гетьманом був обраний стародубський полковник Іван Скоропадський (1646—1722).

повідомлень старших людей, було виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння. Наслідком цієї кампанії було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.

Докладніше: Генеральне слідство про маєтності

Український історик Дмитро Дорошенко так оцінив роль Данила Апостола в історії України:

« «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі» [7]. «

1734—1750 роки: Правлі́ння гетьма́нського у́ряду

Член Правління гетьманського уряду Афанасій Радищев

Правлі́ння гетьма́нського у́ряду — уряд, в якому три українських та три російських чиновники в 1734—1750 роках здійснювали управління Гетьманщиною. Цей вищий орган влади розміщувався у Глухові. Він, як найвища апеляційна інстанція, підпорядковувався Сенату через Канцелярію малоросійських справ.

Докладніше: Правління гетьманського уряду

В історичній літературі зустрічається декілька інших назв цього органу влади. Спочатку Тимчасове правління в Малоросії, а потім Канцелярія міністерського правління.[8]

До Правління входило шестеро осіб. Однак, Головою Правління постійно призначався хтось із росіян. Наприклад, це князі Олексій Іванович Шаховськой та Барятинський Іван Федорович, граф Рум'янцев Олександр Іванович та інші.

Эпоха Возрождения вызвала глубокие изменения во всех областях культуры — философии, науке и искусстве. Одно из них состоит в том. что философия становится все более независимой от религии, перестает быть «служанкой богословия», хотя до полной независимости ей еще далеко. Как и в других областях культуры, в философии возрождаются учения античных мыслителей — в первую очередь Платона и Аристотеля. Марсилио Фичино основал Платоновскую академию во Флоренции, перевел труды великого грека на латинский язык. Идеи Аристотеля вернулись в Европу еще раньше, до эпохи Возрождения. Во время Ренессанса, по словам Лютера, именно он, а не Христос, «правит в европейских университетах».

Вместе с античными учениями широкое распространение получает натурфилософия, или философия природы. Ее проповедуют такие философы, как Б. Телезио, Т. Кампанелла, Д. Бруно. В их трудах развиваются мысли о том, что философия должна изучать не сверхприродного Бога, а саму природу, что природа подчиняется своим, внутренним законам, что основу познания составляют опыт и наблюдение, а не божественное откровение, что человек является частью природы.

Распространению натурфилософских взглядов научные открытия. Главным из них стала гелиоцентрическая теория Н. Коперника, которая произвела настоящий переворот в представлениях о мире.