Дать характеристику политике бунге
Ответы
1. війни періоду консульства
у
зовнішньополітичній діяльності наполеона в період консульства чільне
місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801
прагнення збільшити підвладні французам території і,
використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного —
велику британію. війна з другою коаліцією завершилася блискучою
перемогою наполеона. стрімко й неочікувано для австрійців здолавши
альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем маренго.
наполеонівські
війни — поняття, яким визначають війни, що вела франція та її союзники в
періоди консульства (1799—1804 рр.) та імперії наполеона i бонапарта
(1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.
за
підписаним 1801 р. люне-вільським миром австрію було витіснено з
італії, і вона погодилася визнати кордони франції за лівим
берегом рейну. за ам’єнським миром із великою британією, франція
повернула свої володіння у вест-індії, але залишила єгипет. у війні
встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії
відновилися. у союзі з наполеоном виступала іспанія, за флоту
якої він збирався підкорити велику британію. у 1802 р. франція захопила
п’ємонт в італії, а в 1803 р. підкорила швейцарію.
наполеонівські
війни, які розпочалися в європі в період консульства, хронологічно
продовжували війни великої французької революції кінця xviii ст., проте
відрізнялися за своїм характером. незважаючи на загарбницький характер,
вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого
порядку». вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула
закріпити свою перевагу в континентальній європі. головними противниками
франції в наполеонівських війнах були велика британія, австрія та
росія.
2. війни періоду першої імперії
у
серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 на
відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з
революційною францією, а опір загарбницькій політиці наполеона i.
останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару великій
британії. із цією метою наполеон готував велику армію вторгнення. однак
спочатку він вирішив вивести з гри слабку австрію, і рушив туди зі
своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста ульм на
дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. однак майже
одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в
найбільшій морській битві xix ст. біля мису трафальгар, неподалік
гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже
повністю знищений британською ескадрою адмірала гораціо нельсона.
у
листопаді 1805 р. наполеон переможним маршем увійшов до відня. на
австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під
аустерліцем (територія сучасної чехії) відбулася «битва трьох
імператорів». наполеон i вщент розгромив об’єднану армію австрійського
імператора франца ii та російського імператора олександра і. унаслідок
цього третя антифранцузька коаліція розпалася. у 1806 р. наполеон i
примусив франца ii зняти із себе титул імператора священної римської
імперії німецької нації. відтепер підвладні францу ii землі називалися
австрійською імперією, а він сам став імператором францом і.
у
липні 1806 р. наполеон i створив із 16 південнонімецьких держав
рейнський союз під своєю протекцією. це прискорило появу четвертої
антифранцузької коаліції (1806—1807 наполеон діяв швидко й
рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під ієною та
ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806
р. наполеон урочисто вступив до берліна.
21 листопада 1806 р. в
берліні імператор французів підписав декрет про континентальну блокаду,
за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати,
підтримувати поштові та інші зв’язки з великою британією. порушникам
заборони загрожувала конфіскація майна. однак ця заборона більше
зашкодила торгівлі французів, ніж британців.
подробнее - на -
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
бунге, николай христианович - финансист, и государственный деятель (1823 - 95), происходит из дворян евангелического исповедания, родился в киеве, где отец его считался опытным медиком по детским болезням; образование получил в 1-ой киевской гимназии и в университете святого владимира, где окончил курс в 1845 г. тогда же бунге был определен преподавателем лицея князя безбородко , а по защите в 1847 г. магистерской диссертации "исследование начал торгового законодательства петра великого" ("отечественные записки", 1850) был утвержден профессором лицея. в темном нежинском захолустье он явился горячим миссионером европейской науки и гражданственности; как профессор, он деятельно заботился о поднятии уровня развития своих слушателей: чтобы сделать доступными для избранных им студентов сокровища европейской науки, бунге давал в своей квартире уроки по иностранным языкам. эту редкую и симпатичную черту - любить все молодое и чуять в молодом все даровитое - бунге сохранил и впоследствии, когда (в 1850 г.) сделался профессором в университете святого владимира, и в этом лежит разгадка чрезвычайного успеха его университетских лекций. в 1852 г. бунге был удостоен киевским университетом степени доктора политических наук за диссертацию "теория кредита" (киев, 1852). в 1869 г. переменил кафедру политической и статистики на кафедру полицейского права. полицейское право не представляется бунге цельной наукой; в учении о безопасности (законы благочиния) он видит часть государственного права, а в учении о благосостоянии (законы благоустройства) - прикладную часть политической . сообразно с этим, в его курсе "полицейского права" (киев, 1873 - 77), который остался неоконченным, и в котором он успел изложить некоторые отделы благоустройства, преобладает точка зрения. полицейское право бунге соответствует тому, что в настоящее время известно под названием политики. при изложении теории политики автор не ограничивается одними общими началами, так как, по его мнению, изучение одних общих законов без связи с фактами, в которых этих законы обнаруживаются, легко вырождается в сухую и отвлеченную схоластику, могущую иметь интерес для специалистов, но бессильную разрешить жизненные вопросы. бунге издал еще для своих слушателей "курс статистики" (киев, 1865; 2-е изд., 1876) и "основания политической " (ib., 1870). в трудные дни университетской жизни, когда университеты лишались , бунге в должности ректора по назначению (с 1859 - 1862 г.) с достоинством стоял во главе киевского университета. но и по возвращении университетам избирательного права бунке дважды был избираем ректором того же киевского университета и состоял в этой должности с 1871 по 1875 г. и с 1878 по 1880 г. в 1880 г. он оставил университет. бунге принадлежал к числу тех профессоров, которые не замыкаются в глухие стены своего кабинета. обладая светлым и обширным умом, он не мог не отзываться на общественные вопросы, которые жизнь ставила на очередь. результатом был целый ряд статей, помещенных им в разных периодических изданиях, начиная с 1852 г.