Яке значення для розвитку демократії сша мала поправка до конституції що дозволяла громадянам володіти зброєю?

смотри вложенный файл : )ответ: 110 

угол a=30+80=110

угол аbc=180-110=70

ответ: 70 градусов.

Літерату́ра пе́ршої полови́ни XIX столі́ття — період в історії літератури від кінця XVIII століття до 1860-х років. З соціально-історичного погляду його межами є Велика французька революція (1789—1794) з одного боку та національно-визвольні рухи середини XIX століття (європейські революції 1848—1849 років, Громадянська війна в США, повстання сипаїв в Індії 1857—1859 років тощо) з іншого. В естетичному аспекті період позначений художньо-зображальною системою романтизму в Західній Європі, появою і розвитком літератури США та повільним занепадом середньовічних моделей літератури в країнах Сходу.Вплив науки Редагувати

Наукова думка загалом розвивається в напрямку, що визначився наприкінці XVIII століття. У різних областях математики та природознавства робляться основоположні відкриття (Лобачевський, Лаплас, Фарадей, Ампер, Джоуль, Гельмгольц та ін.). Численні географічні експедиції не лише допомагають краще пізнати земну кулю, а й сприяють змінам у світогляді людей. Звіти географів, натуралістів, записки мандрівників у перші десятиліття 19 століття стають помітною частиною духовного життя, впливають на вироблення естетичних уявлень. Наприклад, дослідження Александра Гумбольдта в Південній Америці збагатили природничі науки та, завдяки художньому стилю його робіт, до утвердженню літературного романтизму. У 1830-ті — 1840-ві роки зростає інтерес письменників до розвитку науки, зокрема до еволюційної теорії (Ламарк, Жофруа).Філософія Редагувати

На початку періоду у філософії панували ідеалістичні системи (Фіхте, Шеллінг), що виникли в руслі німецької класичної філософії, вершиною якої стало вчення Гегеля та розроблений ним діалектичний метод. У наступні десятиліття посилюється вплив матеріалізму (Феєрбах). Ще один напрям філософської думки — позитивізм, що склався в 1830-ті роки. Він вважав за достовірне (позитивне) лише те знання, що отримане спеціальними науками, і заперечував необхідність загального філософського методу. Наприкінці доби виникає марксизм, що матиме значний вплив на соціальне і культурне життя наступного періоду.

Різнорідність літератури Редагувати

Період позначений великою різнорідністю літературної карти світу. На всіх континентах йдуть зовсім різні літературні процеси. Виникає багато нових літератур (бельгійська, словацька, фінська фінською мовою, ірландська англійською мовою, молдавська, єврейська їдишем, бенгальська, непальська мовою непалі). Відроджуються літератури, чий розвиток був перерваний іноземним пануванням (Болгарія). У вирішальну стадію формування вступають літератури Латинської Америки, США та Канади. В іспаномовній Америці, окрім того, після утворення незалежних держав стали виділятись з регіонального комплексу окремі літератури: мексиканська, аргентинська, чилійська тощо. На Близькому Сході розвиваються місцеві літератури: у Єгипті, Сирії, Іраку тощо. Найрозвинутіші «старі» літератури Західної Європи — французька, німецька, англійська, італійська — досягають значних вершин. Зокрема, формуються нові літературні напрями романтизму та реалізму.

ответ:ПЬЕР АБЕЛЯР И БЕРНАР КЛЕРВОССКИЙ Сложно найти двух других религиозных философов, живших в одну и ту же историческую эпоху, которые были бы настолько не похожи друг на друга. Оба – знаковые фигуры своего времени, имевшие множество учеников и почитателей, они представляли два разнонаправленных течения религиозной философии: первое из которых (учение Абеляра) превозносило образованность, осведомленность во всех тонкостях религиозного учения, и детальное знание священных текстов, а второе (учение Бернара Клервосского) – превыше всего ставило смирение, аскетизм, безраздельную и слепую веру. Пьер Абеляр был старше Бернара Клервосского более чем на десять лет. Получив блестящее образование, соединившее в себе как светские (военно-рыцарские) так и религиозные (философские) познания, Абеляр отказался от предназначавшейся ему военной карьеры и отправился самосовершенствоваться в Париж, где стал учеником известного в те времена философа Гийома де Шампо. Быстро превзойдя своего учителя в искусстве философских дебатов и рассуждений, Абеляр снискал славу неподражаемого лектора и «главы диалектиков», послушать которого съезжались со всех концов Франции. Во время своего пребывания в Париже Абеляр влюбился в свою юную ученицу, Элоизу. История этой любви была трагична: узнав о связи Элоизы с Абеляром, опекун девушки, Фульбер, решил отомстить философу. Однажды ночью к спящему Абеляру ворвались люди Фульбера и оскопили его. Впоследствии Элоиза приняла постриг. Абеляр также удалился в монастырь, но многочисленные ученики не оставляли философа, требуя, чтобы он вернулся к преподаванию. Популярность Абеляра, как и его смелые философские идеи, нередко входившие в противоречие с официально принятыми религиозными положениями, у многих вызывали раздражение. Его подчеркнутая приверженность к доказательности в философии, превознесение рациональности и образованности, оборачивалась возможностью сомнения в священных текстах и насмешкой над теми клириками, которые являлись глубоко верующими, но невежественными. Кроме того, тот образ жизни, который вел Абеляр, нельзя было назвать образцом благочестия, и это приводило к обвинениям в том, что своим примером он растлевает молодежь, которая была особенно многочисленна среди его почитателей. Все вышеперечисленное стало причиной того, что учение Абеляра не раз подвергалось осуждению. Впервые это случилось в 1121 году на церковном соборе в Суассоне, где трактат Абеляра «Введение в теологию» был признан еретическим. В тот раз Абеляру пришлось приложить немало усилий к тому, чтобы добиться для себя прощения. Однако двадцать лет спустя, в Сансе, история повторилась: состоялся новый собор, осудивший учение Абеляра и его трактат «Теология». Инициатором этого собора стал Бернар Клервосский. Как уже говорилось выше, Бернар Клервосский представлял собой полную противоположность Пьеру Абеляру. Глубокий мистик, ведущий, в отличие от Абеляра, чрезвычайно аскетический и благодетельный образ жизни, Бернар был основателем монастыря Клерво (1115 г.) и его настоятелем. Превыше всего ставивший смирение и фанатичную веру, он являлся инициатором второго крестового похода и принимал активное участие в создании ордена тамплиеров, написав для него первый устав. Снискавший огромный авторитет, Бернар Клервосский был признан светскими правителями и папой в качестве одного из крупнейших религиозных деятелей 12 века. Абеляр, со своим свободным поведением и превознесением рациональности в религиозной философии не мог не вызывать у Бернара сильнейшего раздражения. Суть своих претензий к Абеляру он изложил в своем письме к епископам и кардиналам Римской курии, отправленном им по случаю организации церковного собора в Сансе. Там Бернар Клервосский писал буквально следующее: «Человеческий разум захватывает себе все, не оставляя ничего для  

Объяснение: