Уравняйте koh + hno3 = kno3 + h2o k2co3 + h2so4 = k2so4 + h2co3 cucl2 + koh = kcl + cu(oh)2 naoh + hcl = nacl + h2о

Koh+hno3 = kno3 + h2o k2co3+h2so4=k2so4+h2co cucl2+2koh=2kcl+cu(oh)2 naoh+hcl=nacl+h2o

Аппарат киппа - один из самых известных приборов для получения газов. он широко используется для лекционных демонстраций и учебных лабораторных работ. в исследовательских и контрольных лабораториях предпочитают использовать в качестве источника газов . это объясняется не только удобством, но и большей безопасностью (хотя в плане безопасности тоже не идеальны). получение водорода и горючих газов в аппарате киппа связано с риском взрыва - особенно при неаккуратной работе. подобные взрывы могут окончиться трагически.  принцип действия аппарата киппа прост. рассмотрим его на примере получения водорода. на дне среднего резервуара есть решетка, на которой расположены гранулы цинка. в аппарат наливают кислоту (серную или соляную). когда кран на газоотводной трубке закрыт, кислота находится в верхней воронке и нижнем резервуаре. как только открывают кран, кислота течет из воронки и заполняет нижнюю часть второго резервуара, в результате начинается реакция с цинком, выделяется водород. когда эксперимент окончен, кран закрывают, и водород перестает выходить из аппарата киппа. давление газа вытесняет кислоту в воронку до тех пор, пока контакт кислоты и цинка не прекратится. выделение водорода останавливается. если открыть кран (на газоотводной трубке), кислота снова попадет из воронки во второй резервуар и поток водорода возобновится. 

Объяснение:

Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвіринок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить: "Не ходи, синку,— каже,— холодно, змерзнеш, та ще, крий боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш". Прийде весна або літо — знов не пуска: "Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме". Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба у неділю поведе до церкви та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. "Ходім, мамо, додому,— хлипа,— їсти хочу!" То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословенія. Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була мати.

Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнуть? Зроду не то щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату. Було старий і стане доказувать жінці:

— На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що з ним станеться, як ми помремо?.. Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря!

— Е, чоловіче,— одкаже жінка,— як бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!

Уже Павлусеві минув і двадцятий, вже б він і на вечорниці пішов, так мати не пуска.

— Не ходи туди, синку,— каже,— на вечорницях збираються самі п’яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки — я сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать як рідна мати.

Так не привів же їй бог оженити сина. Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить: "Меду та й меду!" У старих на ту пору не було меду. Що тут на світі робити?.. Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулась по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу божого. Бігала, сердешна, бігала од хати до хати (у кого й є, та каже нема: не хочеться уставать) та якось уже випросила у попа. За один цільничок обіщала бузівка подарувати. Трохи не замерзла, та таки принесла, і що ж?.. Павлусеві вже не до меду; заснув манесенький — ніяк його і не розбуркаєш. Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько ноги простяг, а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою.