Визначте масу нітратної кислоти, яка міститься у 200 г розчину з масовоючасткою очень нужно​

У сучасній хімії зазвичай використовується інше, хоча й подібне визначення Бренстеда і Лоурі, за яким кислоти означаються як хімічні сполуки, що є донорами протонів і приймають електрони для утворення іонних зв'язків. Кислоти вступають у реакції з основами, утворюючи солі, а також діють як розчинники. Сильні кислоти корозійні, розбавлені кислоти мають кислий або гострий смак, хоча в деяких органічних кислотах цей смак частково схований за іншими смаковими характеристиками.

Прикладами дисоціації кислот у водному розчині з утворенням Н+ є такі:

HCl is in equilibrium with H+ + Cl-

HNO3 is in equilibrium with H+ + NO

-

3

H2SO4 is in equilibrium with 2H+ + SO

2-

4

Атоми водню, що входять до складу молекул кислот і можуть відщеплюватись від молекул кислот при їх дисоціації у вигляді катіонів водню Н+, називаються кислотними атомами водню. Кислотні атоми водню в молекулах кислот можуть заміщатися атомами металів (або металоподібних груп, як NH4) з утворенням солей.

Атоми або групи атомів, що сполучені з кислотними атомами водню в молекулах кислот, називаються кислотними залишками. Так, атом хлору в хлоридній кислоті (точніше, аніон хлору Cl-) називається кислотним залишком хлоридної кислоти, група атомів NO3 в нітратній кислоті (точніше аніон NO

-

3

) є кислотним залишком нітратної кислоти, а група атомів SO4 (точніше аніон SO

2-

4

) — в сульфатній кислоті.

ответ Е , потому что сначала свойства ослабевают и только потом усиливаются.

Объяснение:

Дифениламин является очень слабым основанием, т.к. С6Н5 обладает –М эффектом, оттягивает на себя электронную плотность, делокализуя избыточный отрицательный заряд на атоме азота и снижая основные свойства (по сравнению с NH3). В молекуле анилина только один фенил радикал, поэтому здесь отрицательный заряд делокализован в меньшей степени, чем в дифениламине.

В молекуле этиламина радикал С2Н5— обладает +I эффектом, отталкивает от себя электронную плотность, происходит локализация отрицательного заряда на атоме азота, что обеспечивает более активное взаимодействие с протоном, т.е. усиливает основные свойства по сравнению с NH3.