Почему одиссей оказался на острове, где обитает циклоп

Одиссей из  итаки  в  числе  прочих  вождей  был  призван  для  похода  на  трою.  после  десятилетней  осады  трои  одиссей  и его товарищи  отправились  в  боратный путь.  едва путешественники  вышли  в  море,  как  буря  забросила их   на фракийское побережье, где хозяйничало  недружественное  племя  киконов.  пришлось  принять  бой,  после  которого  столица  киконов исмар была  разгромлена,  но  в  конце  концов,  потеряв  более  70  человек, одиссей  спасся бегством. затем корабли прибило к земле лотофагов.здесь одиссей мог лишиться еще нескольких своих спутников, отведавших из рук местных жителей сладко-медоватый лотос, после чего они забыли обо всех своих обязанностях.   одиссею пришлось силой возвращать их на корабли. едва команда оправилась, как ее настигло новое испытание - встреча с циклопом полифемом,  сыном самого посейдона.  

Сходство: 

1. Время жизни 

2. Участие в осаде Трои 

3. Оба странствовали и совершали подвиги 

4. Оба выросли в царских семьях 

5. Оба в неладах с богами 

6. Подвиги совершали в качестве наказания 

7. Не гнушались обманывать женщин и даже сражаться с ними 

Отличия: 

1. Происхождение: Одиссей - человек, Геракл - полубог, сын Зевса 

2. Социальное положение: Одиссей - царь Итаки, Геракл - воин 

3. Моральные качества: Одиссей - хитрец, не брезгующий обманом и прочими гнусностями для достижения своих целей, Геракл и честен 

4. Причина приключений: Одиссей в наказание за обиду, нанесённую богам, Геракл в наказание за убийство своих детей 

5. Средства для достижения целей: Одиссей - хитрость, Геракл - сила 

6. Вознаграждение за страдания: Одиссей возвращается домой, Геракла забирают на Олимп.

ответ:

образ тетяни ларіної за романом олександра пушкіна "євгеній онєгін"

є такі твори в художній літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. таке відчуття дарує нам образ тетяни ларіної з роману о. с. пушкіна "євгеній онєгін". вона, як шекспірівська джульетта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності.

якщо подивитися на історію кохання героїні пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: неподілена любов дівчини, а потім — запізніле прозріння та каяття юнака. та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної особистості (я б сказала — іскри серед попелу). у звичайному селі серед обмежених поміщиків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя неподіленого кохання: "були чужі їй пустотливі розваги", "вона любила на і стрічати сонце в тишині", "їй романи ще з юних літ".

поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. змальовує так, що ми розуміємо: пушкін гаряче любить свою тетяну, співчуває їй, але не може відвернути біди. і раптом ти теж починаєш хвилюватися, розуміючи, наскільки прекрасна й беззахисна дівчина у своєму світі!

— онєгін? чому не хтось інший, адже тетяна росла в і рівних поміщицьких родин? відповідь проста: адже онєгін — теж незвичайна особистість, яка виділяється на тлі інших. тетяна підсвідомо розуміє це, тягнеться до нього, розкриваючи і починається моральний двобій незвичайних сердець: люблячого й холоднокровного. саме любов возвеличує одне і кидає у прірву інше.тетяна піднялася над забобонами, перша освідчилася в коханні, подавши разом зі своїм листом серце на довірливо простягнутій долоні. та євгеній зневажливо-гордо відводить цю долоню і неначе з розмаху б'є дівчину: "учіться володіть собою". але тетяна із понівеченими надіями все одно залишається на п'єдесталі свого кохання. а от онєгін морально падає, і падіння це ускладнюється вбивством ленського. двобій двох сердець закінчується перемогою тетяни.

і це доводять наступні події, у яких змальовується раптова зустріч онєгіна з тетяною у будинку її чоловіка. перед нами — та ж сама тетяна: "зберігся в неї рівний тон, смаку хорошого закон". а ми, неначе німі свідки, розуміємо: це — жінка, що встояла після тяжкого удару долі, приниження, зневіри, поховання дівочої надії.

чи це тільки здається, що кохання поховане назавжди? звісно, воно живе; і пушкін це підтверджує:

хто б слід її на самотині

в цю бистру мить не розгадав!

хто б тані бідної в княгині,

смутної тані не впізнав!

але вороття немає так в образі тетяни ми відкриваємо ще одну рису — вірність родинному обов'язку над вірністю почуттям, збереження власної гідності. численні покоління читачок знаходять в героїні риси для наслідування, намагаються бути на неї схожі, вчаться на її вчинках.

я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є онєгін. але особисто для мене такою стала "печальна, дика, мовчазлива, неначе сарна, полохлива" тетяна ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин. і тільки "душі прекрасні поривання" тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуттю. почуттю, що втілює саме життя.