ответ:
роман починається з того, що берліоз та його друг, поет іван бездомний, відпочивають у парку, а коли до них підходить воланд, вони ставляться до нього насторожено. чому? друзі вважають, що він шпигун, ворог для радянських людей, адже він іноземець. і хоча берліозу, як освіченій людині, цікаво поспілкуватись з воландом, він повинен грати під "дудку" радянської моралі.
слідкуючи далі за розмовою цих особистостей, ми бачимо ще один сатиричний момент. берліоз та бездомний намагаються переконати "іноземця", що ісуса христа не існувало, а історії про нього звичайна вигадка. читаючи ці рядки, ми розуміємо своєю духовною сутністю, що люди забули про бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедій.
письменник також висміює бажання людей до легкої наживи. це добре видно в епізоді, де описується виступ воланда з його свитою у вар'єте. люди ловлять червінці, вважаючи їх справжніми. жінки обмінюють свої сукні та черевики на новіші, красивіші. а в кінці сеансу це все виявляється оманою, і люди залишаються ні з чим.
питання цензури булгаков також висвітлив у своєму творі. коли майстер написав свій роман про понтія пілата, на нього так почали тиснути, що він змушений був кудись зникнути. бо одного пізнього вечора він міг почути стукіт у двері чи у вікно. багато людей знало, що означає цей стукіт, але в ті часи про це не говорилось. тільки маргарита, яка вже не зважала на різні соціальні та політичні умовності, відверто сказала пізньому гостю, що попереднього пожильця заарештували.
ответ:
«эхе-хе! так вот какой
наш но постой,
я шутить ведь не умею,
разом сяду те на шею.
вишь, какая саранча! »
и, минуту улуча,
к кобылице подбегает,
за волнистый хвост хватает
и садится на хребёт —
только задом наперед.
кобылица молодая,
очью бешено сверкая,
змеем голову свила
и пустилась, как стрела.
вьется кругом над полями,
виснет пластью надо рвами,
мчится скоком по горам,
ходит дыбом по лесам,
хочет силой аль обманом,
лишь бы справиться с иваном.
но иван и сам не прост —
крепко держится за хвост.
наконец она устала.
«ну, иван, — ему сказала, —
коль умел ты усидеть,
так тебе мной и владеть.
дай мне место для покою
да ухаживай за мною
сколько смыслишь. да смотри,
по три утренни зари
выпущай меня на волю
погулять по чисту полю.
по исходе же трех дней
двух рожу тебе коней —
да таких, каких поныне
не бывало и в помине;
да еще рожу конька
ростом только в три вершка,
на спине с двумя горбами
да с аршинными ушами.
двух коней, коль хошь, продай,
но конька не отдавай
ни за пояс, ни за шапку,
ни за черную, слышь, бабку.
на земле и под землей
он товарищ будет твой;
он зимой тебя согреет,
летом холодом обвеет;
в голод хлебом угостит,
в жажду медом напоит.
я же снова выйду в поле
силы пробовать на воле».
объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос: