Как называется термин, которым автор описывает интерьер? например: "мы вошли в теплую, уютную комнату, в центре которой стояло пианино".

Так и будет интерьер

Описание. также есть рассуждение и разговор ( вроде )

Краткое содержание поэмы читается за 4 минуты оригинал — 30 мин в ауле, где вечером на порогах сидят черкесы и говорят о своих битвах, появляется всадник, тащащий на аркане пленника, который кажется умершим от ран. но в полдень пленник приходит в себя, вспоминает, что с ним, где он, и обнаруживает кандалы на своих ногах. он раб! мечтою летит он в россию, где провёл молодость и которую покинул ради свободы. её мечтал он обрести на кавказе, а обрёл рабство. теперь он желает только смерти. ночью, когда аул угомонился, к пленнику приходит молодая черкешенка и приносит ему прохладный кумыс для утоления жажды. долго сидит дева с пленником, плача и не имея возможности рассказать о своих чувствах. много дней подряд окованный пленник пасёт стадо в горах, и каждую ночь приходит к нему черкешенка, приносит кумыс, вино, мёд и пшено, делит с ним трапезу и поёт песни гор, учит пленника своему родному языку. она полюбила пленника первой любовью, но он не в силах ответить ей взаимностью, боясь растревожить сон забытой любви. постепенно привыкал пленник к унылой жизни, тая в душе тоску. его взоры тешили величественные горы кавказа и эльбрус в ледяном венце. часто находил он особую радость в бурях, которые бушевали на горных склонах, не досягая высот, где он находился. его внимание привлекают обычаи и нравы горцев, ему нравятся простота их жизни, гостеприимство, воинственность. он часами мог любоваться, как черкесы джигитуют, приучая себя к войне; ему нравился их наряд, и оружие, которое украшает черкеса, и кони, являющиеся главным богатством черкесских воинов. он восхищается воинской доблестью черкесов и их грозными набегами на казачьи станицы. в домах же своих, у очагов, черкесы гостеприимны и усталых путников, застигнутых в горах ночной порой или ненастьем. наблюдает пленник и за воинственными играми чеченских юношей, восхищается их удалью и силой, его не смущают даже их кровавые забавы, когда они в пылу игры рубят головы рабам. сам изведавший военные утехи, смотревший в глаза смерти, он скрывает от черкесов движения своего сердца и поражает их беспечной смелостью и невозмутимостью. черкесы даже гордятся им как своей добычей. влюблённая черкешенка, узнавшая восторги сердца, уговаривает пленника забыть родину и свободу. она готова презреть волю отца и брата, которые хотят продать её нелюбимому в другой аул, уговорить их или покончить с собой. она любит только пленника. но её слова и ласки не души пленника. он предаётся воспоминаниям и однажды, плача, открывает ей душу, он молит черкешенку забыть его, ставшего жертвой страстей, которые лишили его упоений и желаний. он сокрушается, что узнал её так поздно, когда уже нет надежды и мечты и он не в состоянии ответить ей на её любовь, душа его холодна и бесчувственна, и в ней живёт другой образ, вечно милый, но недостижимый.

Це этот сказ:

в оповіданні євгена гуцала світ природи уособлює лось. це лісовий красень, могутній старий звір, який колись жив у тайзі, а потім потрапив до заповідника. він звик до людей і довіряв їм, бо вони його взимку підгодовували, а одного разу врятували, коли його вже обпалювала своїм смертельним диханням вовча зграя, яка гналася за ним. але лось був постійно насторожі, бо в ньому жила пам'ять про життя в тайзі та про небезпеки, які там на нього чекали. лось — частка природи, іноді в його очах з'являється "золотавий сплеск, який надавав їм виразу одвічного розуміння життя природи і її таємниць".

хоч який обережний був лось — з ним трапилася біда. коли він ішов до ополонки, шоб напитися води, крига тріснула під вагою його великого тіла, і лось провалився у крижану річку. напружуючи всі сили, долаючи біль і втому, лось відчайдушно бореться за життя. знесилений звір відчував, що йому не вирватися зі смертельних обіймів криги. і знову, як було раніше, йому на прийшли люди — двоє хлопчиків, схожих на гриби-підберезники, "обидва плечисті, з лагідними лицями".

побачивши, в яку біду потрапив лось, вони, не роздумуючи, йому на , хоч самі наражалися на небезпеку, бо весняна крига — зрадлива. старший хлопчик, розсудливий та відважний, прорубав лід, проклавши хід звіру до берега.

лося врятували. а діти зачаровано дивились на нього, не вірячи, що саме вони цьому великому звіру.

і раптом сталося неймовірне: несподіваний постріл обірвав життя лося, за яке тільки-но так відчайдушно боролися і сам звір, і діти. і яким же мізерним, жалюгідним, боягузливим є той, хто зробив цей постріл, — шпичак, рідний дядько дітей.

через кілька хвилин він покається у своєму вчинку, захоче, щоб звір ожив, але не тому, що схаменувся та ів лося. людина, яка посміювалася, спостерігаючи здаля за стражданнями лося та намаганням дітей його врятувати, не має почуття жалю, і нічим його не пробудити. він просто боїться відповідальності за свій вчинок, бо лось із заповідника.

діти впевнені, що шпичака слід покарати за злочин, який він скоїв. їх не спиняє те, що він їхній дядько. блюзнірством здається хлопчикам обіцянка шпичака віддати їм роги звіра за мовчання.

прекрасний звір загинув. він з таким нетерпінням чекав приходу весни! здається, на неї чекав і той розложистий кущик, який нагадували його роги. але зазеленіти "йому вже не судилося ні тепер, ні в майбутньому".

зі смертю лося природа втратила частку себе, збідніла, спустіла. і виною цьому є людська бездушність і жадоба.