Сочинить стих на тему : «к толерантности через школьную поэзию» тема: толерантность.возможны различные вариации предложенной темы, например: я и другие национальности; мой дружный, многонациональный класс; обязанности человека при социальной интеграции в чужую культуру, как основа взаимопонимания и уважения народов друг к другу; россия – многонациональная страна; москва – многонациональный город; зао – многонациональный округ; я дружу с детьми разных национальностей; мои родители (родственники, предки) представители разных национальностей; как я вижу будущее россии в рамках сотрудничества людей различных национальностей. заранее

Объяснение:

По повести В.Г. Короленко "В дурном обществе"

В жизни каждого человека происходит множество разных событий. Они приносят нам как положительные, так и отрицательные эмоции. Но можно ли извлечь верный нравственный урок из того, что ты встречаешь на своем жизненном пути? Попытаемся найти ответ на этот во на страницах книги Короленко «В дурном обществе».

Мальчик Вася, главный герой рассказа, за свою жизнь в городе Княжье-Вено видел

много пугающих вещей. Ведь он столкнулся с жизнью так называемого «Дурного общества», которая была совсем не легка.

Дурным обществом называли в его городе людей, которые не имели собственного дома и жили в подземелье около часовни. Все они с трудом перебивались ворованной едой и в целом влачили достаточно жалкое существование.

Главный герой знакомится с Марусей и Валеком, детьми главы «Дурного общества», живущими с людьми из подземелья. В них мальчик находит новых друзей, которые были ему так необходимы. Общаясь с детьми Тыбурция, Вася понимает, что жизнь этих людей трудна и часто безрадостна. Но они совсем не плохи и даже во многом более порядочны, чем другие горожане. Особенно сильное впечатление на мальчика производит тот факт, что Валек ворует еду, чтобы прокормить себя и сестру.

Видя, как нелегко приходится новым друзьям, Вася им всем, чем может: приносит яблоки, часто играет с ними на горе, морально поддерживает ребят. Он твердо верит, что такие хорошие люди не заслужили тех испытаний, которые посылает им судьба. Вместе с тем герой видит, что в этом мире обездоленных есть место любви и заботе. Он осознает, что отец этих детей интересуется их жизнью и благополучием, любит их и старается подарить им хоть немного радости. Когда мальчик видит это, ему становится грустно от понимания того, что его собственный папа не уделяет ему и половины такого внимания.

Осенью Вася, видя, что Маруся тяжело заболела и увядает, можно сказать, прямо на глазах, старается ей. И для того чтобы развеселить девочку хоть немного, он у своей сестренки красивую куклу и приносит Марусе. Когда девочка играет с куклой, ей становится лучше.

Когда Васю не выпускают из дома за то, что он общался с членами Дурного общества, он не перестает переживать за своих друзей и надеется, что у них все будет хорошо. И однажды все же убегает из дома, чтобы повидать их.

Но ни кукла, ни забота Тыбурция не Марусе избежать ее горькой участи. Трагические события тех лет оставили неизгладимый след в душе главного героя.

Отец мальчика был поражен, когда узнал о том, зачем сыну нужна была кукла и какие ужасные вещи произошли с друзьями его сына. Он осознал, насколько сильно был не прав, уделяя Васе мало внимания, и стал больше общаться с ним.

Можно с уверенностью сказать, что жизненный опыт, который герой получил в ходе событий, описанных в рассказе Короленко, стал одним из шагов на пути к правде и добру. Все, что произошло в то время, научило Васю быть мужественнее, добрее и благороднее. Сделало его настоящим мужчиной и позволило построить хорошие отношения со своим отцом. Это доказывает, что сложный жизненный опыт человеку построить свою судьбу достойно

Свій роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігель де Сервантес задумував як пародію на популярні в ті часи лицарські романи. Головний герой твору зібрав цілу бібліотеку подібних романів, через читання яких він з рештою і збожеволів.

Свій задум письменник втілив настільки майстерно й успішно, що за короткий час роман про Дон Кіхота вийшов далеко за межі пародійних романів. Це й зрозуміло, адже в ньому автор не тільки висміяв сумнівне за своєю користю захоплення підвищеними лицарськими романами, а й докладно розкрив та розкритикував суспільні відносини часів середньовіччя, показав ханжество і лицемірство буржуазії.

Головний герой роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» був настільки одержимий своїм бажанням встановити справедливість у всьому світі, що щиро повірив у свою велику місію у уявив себе справжнім лицарем. Адже героям його улюблених романів про лицарів було так легко встановлювати справедливість, подорожувати з мечем і забралом та боротися зі злом! Тим більше, що все це робилося безкорисно, в ім’я Прекрасної Дами.

Здавалося б, п’ятдесятирічний лицар Дон Кіхот, його смішні облаштунки, його старий і немічний кінь та занадто раціональний зброєносець Санчо Панса повинні викликати тільки сміх. Та вусе було б саме так, якби не було настільки сумним і безнадійним. Мабуть, недарма Сервантес назвав Дон Кіхота Лицарем Сумного Образу.

Дон Кіхота не могли зрозуміти сучасники, з нього сміялися, його закидали камінням і лупцювали. Навіть односельці, які знали Дон Кіхота як щиру та добру людину, були впевнені в тому, що він збожеволів. Хоча, коли він, наприклад, рятував від побиття хазяїном підпаска, божевільним він зовсім не виглядав. Та й відомий вислів Дон Кіхота «Нечемний рицарю, сором битися з тим, хто не може оборонятися» – ніяк не фраза божевільної людини, та й стосувався він не стільки законів лицарства, скільки законів людяності. А коли хазяїн підпаска розповів Дон Кіхотові, що від загальної суми, яку він заборгував юнакові, треба відняти гроші на кровопускання під час хвороби хлопчака та вартість трьох пар черевиків, Лицар Сумного Образу відповів йому на те: «Хай черевики та кровопускання лишаються хлопцеві за побої, що він безвинно терпів од вас». На мій погляд, це сказано занадто виважено і розумно для божевільної, та й навіть для дивакуватої людини.

Мабуть не в той час народився Дон Кіхот, адже серед оточення мандрівного лицаря не було ані гуманістичних принципів, ані шляхетності, ані порядності. Лицаря Сумного Образу Дон Кіхота не розуміли його сучасники, на жаль, не розуміють його й сьогодні. І від цього стає ще сумніше. Невже лицарство ніколи не повернеться і так і залишиться лише у літературних творах? Сподіваюся, що так не станеться і найкращі лицарські традиції повернуться у наше суспільство

Объяснение: