5метафор из рассказа бежин луг. поскорее!

…утренняя заря не пылает : она разливается кротким румянцем. … лиловый туман …   … играющие лучи … … угрюмый мрак …  … стальные отблески воды …

  «мёртвые души» – это одно из ярчайших произведений и мировой , вершина художественного мастерства николая васильевича гоголя. одной из основных тем в творчестве писателя является тема о помещичьем классе, о дворянстве, как господствующем сословии, о его судьбе и роли в общественной жизни. характерно, что основным способом изображения помещиков у гоголя является сатира. в их образах отражается процесс постепенной деградации помещичьего класса, выявляются все его пороки и недостатки. сатира гоголя окрашена иронией. смех писателя кажется добродушным, но он никого не щадит, каждая фраза имеет глубокий, скрытый смысл. поэма построена, как похождения чичикова, чиновника, скупающего «мёртвые души». композиция поэмы позволила автору рассказать о разных помещиках и их деревнях. гоголь создаёт пять характеров, пять портретов, которые так непохожи друг на друга, и в то же время в каждом из них выступают типичные черты помещика. наше знакомство начинается с манилова и заканчивается плюшкиным. в такой последовательности есть своя логика: от одного помещика к другому углубляется процесс оскудения человеческой личности, развёртывается всё более страшная картина разложения крепостнического общества.          открывает портретную галерею помещиков манилов. для создания его образа гоголь использует различные художественные средства, в том числе пейзаж поместья героя, интерьер его жилища. вещи, окружающие его, характеризуют манилова не в меньшей степени, чем портрет и поведение. гоголь пишет: «у всякого есть свой задор, но у манилова ничего не было». описание начинается с картины деревни маниловки, которая «немногих могла заманить своим местоположением». с иронией описывает автор господский двор, с «аглицким садом с заросшим прудом», жиденькими кустиками и бледной надписью «храм уединённого размышления». главная черта манилова – неопределенность. говоря о нём, автор восклицает: «один бог разве мог сказать, какой был характер манилова». он добр по натуре, вежлив, обходителен, но всё это приняло у него уродливые формы. манилов прекраснодушен и сентиментален до приторности. отношения между людьми представляются ему идиллическими и праздничными. манилов совершенно не знает жизни, реальность подменяется у него пустой фантазией. он любит поразмышлять и помечтать, при этом иногда даже о вещах, полезных для крестьян. но его прожектерство далеко от запросов жизни. о действительных нуждах крестьян он не знает и никогда не думает. манилов живет в мире, полном иллюзий, и сам процесс фантазирования доставляет ему огромное удовольствие. он является сентиментальным фантазёром, не способным к практическому действию. свою жизнь манилов проводит в праздности. он отошел от всякого труда, даже не читает ничего: два года в его кабинете лежит книга, заложенная все на той же четырнадцатой странице. свое безделье манилов скрашивает беспочвенными мечтами и бессмысленными прожектами, вроде постройки подземного хода, каменного моста через пруд. вместо настоящего чувства – у манилова «приятная улыбка», вместо мысли – какие-то бессвязные, глупые рассуждения, вместо деятельности – пустые мечты. пока этот помещик благоденствует и мечтает, его имение разрушается, крестьяне разучились трудиться. манилов мнит себя носителем духовной культуры. когда-то в армии он считался образованнейшим офицером. иронично автор высказывается об обстановке дома героя, в котором «вечно что-нибудь недоставало», о его слащавых отношениях с женой. в сравнении с другими помещиками манилов и в самом деле кажется человеком просвещённым, но это лишь одна видимость. 

Композиція, тема, жанр твору Усі події в комедії відбуваються протягом одного дня в будинку пана Журдена.

Перші два акти є експозицією комедії: тут ми знайомимося з характером пана Журдена. Він показаний в оточенні вчителів, за до яких старається якнайліпше приготуватися до прийому Дорімени. Учителі, як і кравець, “розігрують” пана Журдена: навчають його премудрості, яка нічого не варта.

Активні події розгортаються з третього акту. Маркіза і граф розігрують пана Журдена, призначаючи йому другорядне місце на бенкеті. Потім

його розігрує винахідливий Клеонт, що з’являється перед Журденом у вигляді турецького дворянина і хитрощами домагається його згоди на весілля з Люсіль.

П’єсу побудовано за типовою мольєрівською схемою. Поки пан Журден засліплений своєю пристрастю до маркізи і всього дворянського, граф Дорант свідомо й цілеспрямовано прямує до мети – одружитися з тією ж маркізою. При цьому він винахідливо використовує самозасліплення пана Журдена.

Тема твору – схибленість пана Журдена на шляхетності; критика аристократії і викриття рабського плазування буржуазії перед панівним класом.

Жанр – комедія-балет,

класицистична комедія з елементами народного фарсу, античної комедії та комедій доби Відродження.

Образна система п’єси

Пан Журден. Для того щоб зрозуміти, що висміює Мольєр у своїй комедії, звернімося до образів твору, а перш за все, до образу пана Журдена.

Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. За своїм походженням Журден – буржуа, чиї батьки були торговцями, але він соромиться свого походження та життя.

Головною рисою характеру пана Журдена є його манія, пристрасть до всього дворянського. Він прагне потрапити до вищого товариства, стати шляхетним дворянином. Безумовно, нікому не забороняється самовдосконалюватися.

Однак пан Журден обрав хибний шлях та примарну мету, яку ніяк не можна назвати достойною. Він вирішив стати коханцем маркізи.

.Дорімени і завдяки їй увійти до аристократичних кіл. Вершина його прагнень – бути прийнятим самим королем.

Щоб мати вигляд дворянина, він намагається робити все, як аристократи. Закинувши справи, Журден наймає собі вчителів танців, фехтування, музики, філософії,, які, сміючись за його спиною, навчають за високу платню всього, що узвичаєно в аристократів. З їхньою до він намагається засвоїти звички, манери дворян, учиться танцювати, фехтувати. Уроки танців Журдену потрібні для того, щоб вишукано вклонитися маркізі, фехтування гарне тим, що… “й боягуз може вбити свого супротивника, а сам завжди зостанеться цілий”.

Музики пан Журден навчається лише тому, що “вельможне панство теж учиться музики”. А вся “філософія” зводиться майже до одного: як краще написати записочку одній великосвітській дамі.

Учителі знають справжню ціну пану Журдену. Так, із їхніх реплік постає людина-нікчема, яка “нічогісінько не тямить”, але має гроші, хоча не має смаку.

Журден зовсім не знає специфіки музики, не розбирається в танцях. Про це свідчать його висловлювання: “Ви покажете мені ваш легенький жарт? Ну, той… Чи як. там по-вашому?

Ваш пролог чи діалог зі співами й танцями? ” Він не має смаку, бо не моя-се оцінити й побачене: “Оце й усе? До ладу підібрано… ще й вирази такі ловкенькі… І знову пастухи?”

Його неуцтво виявляється впродовж бесіди з філософом. Із

Жодною з наук Журден не знайомий, його лякають незрозумілі

Слова та терміни, він не бачить різниці між віршами та прозою.

І лише в орфографії він убачає сенс. Мольєр змальовує комічну

Ситуацію з вимовою звуків, використовуючи мову як засіб для

Створення комічного.

Безглузде прагнення наслідування аристократів особливо висміюється драматургом у сценах навчання Журдена дворянським “наукам і мистецтвам”. Сміх викликає не сам процес навчання – у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого, смішного,- а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями й титулами, кумедне домагання досягти аристократичного стану в суспільстві. Пан Журден визначає зміст свого навчання так: “Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві”.

Объяснение: