Почему рассказ "бежин луг" так называется?

Ночная темнота не позволяет рассказчику показать, а читателю – мысленно увидеть весь этот грандиозный ландшафт. бежин луг – это название несколько обманчиво . автор знает, что здесь не просто луг , здесь – «бездна», огромный каньон, уходящий к горизонту и разрушающий обычное представление о спокойном пейзаже этих мест. несмотря на луговое и речное раздолье бежина луга, есть в этой местности что-то тревожное, необыкновенное, некое нарушение лини й , привычных глазу. если вглядеться в тургеневский текст, в его лексике обнаружатся свидетельства этого ощущения («бездна», «почти отвесный о бр ы в », «воздушная пустота», «кручь холма»). имеется и прелю д ия – описание странной лощины, в которую рассказчик попадает во время своих блужданий, и гд е к ак бы «сползлись < …> для тайного совещания» большие белые камни

Ну, возможно, то, что исторические события показаны через призму жизни самих героев (можно и наоборот сказать, что сюжет развивается на фоне исторических событий). Вообще в каждом томе кульминация - это именно историческое событие (будь то Аустерлиц или Бородино), или какой-то момент, когда духовные искания героев переходят в новую фазу.

Еще -принцип антитезы (заметь, сколько там противопоставлений! Начиная с "Война-мир", "Наташа- Элен" и кончая "Наполеон- Кутузов" (как военначальников: Кутузов -отец народа, Наполеон капризный полуребенок)). Ну и так далее.

Объяснение:

Если хочешь почитать, то вот

Війна - найбільше з лих  

  І виростають покоління,  

  Котрі не чули тишини.  

  О, найстрашніше з літочислень  

  Війна - війною - до війни!  

  / Л. Костенко /  

Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна?  

Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше - за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування...  

Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) - та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна - це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.  

Плаче Ярославна "в Путивлі на валу, на брамі", бо її ладо, князь Ігор повів дружину "на землю половецьку за землю Руську".  

Залишається вдовою Горпина Чурай, напівсиротою - її донька Маруся.  

Багато горя несли війни. І хоч Україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча "Ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів "Демон" жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів.  

Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках.  

  Це знову напад? З ворогом двобій?  

  Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій! -  

  пише на початку війни П. Тичина ("Ми йдемо на бій").  

  Ніколи, ніколи не буде Вкраїна  

  Рабою німецьких катів, -  

присягає М. Бажан у вірші "Клятва", що став військовим гімном нарівні з російською піснею "Священная война".  

  Я віддам свою кров, свою силу  

  і ніжність до краплі,  

  Щоб з пожару ти встала,  

  тополею в небо зросла, -  

обіцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем.  

Але хіба вони виступали за війну? Християнська мораль закликає прощати, але хіба можна забути трагічні дні і роки голоду і похоронок та страшні криваві вбивства, жорстокість яких межувала з божевіллям?  

  Будь проклят той, хто  

  зважиться забути,  

  Будь проклят той, хто  

  скаже нам від усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києві ("Яр").  

Для нас це вже історія. Але і сьогодні ця війна вривається часом у наше житя їржавими мінами і снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили.  

  Про це вірш Ліни Костенко "Пастораль ХХ століття"  

  Їх рвонуло навідлиг. І бризнуло  

  кров'ю в багаття.  

  І несли їх діди, яким  

  не хотілося жить...  

  Гарні діти були. Козацького  

  доброго крою.  

  Коли зносили їх, навіть  

  сонце упало ниць.  

Та не останньою була Велика Вітчізняна - і сьогодні ще лунають вибухи і постріли. Скільки життів покладено в Афганістані, скільки скалічено душ! Придністров'я, Абхазія, Югославія, Чечня... Найближче "вчора" і сьогодні.  

І думаєш: "Господи, чого людям треба? Адже світить в небі сонце, росте в полях хліб. Люди кохаються, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові відкриття..." Тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення!  

Відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений Ф. Жоліо-Кюрі справедливо застерігав: "Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення і сили ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити" (Зб. "У світі мудрих думок").  

І хочеться звернутися до усіх землян словами відомої пісні:  

  Убийте війну,  

  Прокляніте війну,  

  люди Землі!

Объяснение: