Сравнить стихи "сияла ночь.." фета и "я помню чудное мгновенье" пушкина

Завтра я с тобой поговорю, кать

Вначале рассказа, когда герои летят вдвоем к акульей бухте,  каждый из них живет своей жизнью, у них нет никаких общих  чувств, интересов, они полностью равнодушны по  отношению друг к другу.  бен в свои сорок три года "остался ни с чем, если не принимать  во внимание равнодушную жену, которой он был не нужен, и десятилетнего сына… чужого им обоим".  а деви изображен "одиноким и неприкаянным", несчастным  из-за того, что в свои десять лет он понимает: "мать им не интересуется, а отец - чужой человек, резкий и  молчаливый".  близкие, казалось бы, люди не знают ничего друг о друге и  не стараются сблизиться.  но в опасных условиях раскрываются характеры героев:   они смогли забыть о второстепенном, ощущая огромную  ответственность за жизнь и судьбу близкого человека. деви-молодец, он сумел правильно пройти свой  последний дюйм.  он как-то умудрился посадить самолет и спасти  умирающего отца, а вот бен с его сумасбродным риском  собственной жизнью и жизнью ребенка явно нарушил высоту выравнивания. дэви, оказавшись один на один со стихией и умирающим  отцом, действует самостоятельно.  они спаслись. бен-калека держится за тонкую ниточку  понимания сына в надежде развить её в тесную связь через взаимопонимание. а сын, неожиданно раскрывшийся в неординарной ситуации,  опять скромен и тих. последний дюйм - это расстояние, которое сначала разделяло отца и сына,  расстояние, которое нужно было пройти к пониманию  друг друга, навстречу друг другу. это- путь к взаимопониманию и дружбе. писатель раскрывает весь путь, который пришлось  одолеть отцу и сыну, когда они оказались в трудной  ситуации.

Кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. Безумовно, це правда. Але, читаючи твори Омара Хайяма, Гафіза, Рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. Тут дається взнаки абсолютно інакший б світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…

Рубаї Омара Хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. Аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів Омара Хайяма. І тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. Існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. Суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. За твердженням деяких істориків та літературознавців Омар Хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, Бога. Дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… Напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів Омара Хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.