Рассказ злоумышленник: как вы объясните название рассказа? виноват ли денис?

Нет его нельзя назвать злоумышленником потому что у него не было злого умысла он не знал что люди могут пострадать.

Булат Шалвович Окуджава народився 9 травня 1924 року в Москві в сім'ї партійних працівників. У 1937 році батьки Булата Окуджави були арештовані, батько — розстріляний, мати — заслана. Після арешту батьків жив з бабусею.

У 1940 році переїхав до родичів у Тбілісі, в 1942 році добровольцем пішов на фронт. Після закінчення війни вступив до Тбіліського державного університету, після закінчення якого працював учителем сільської школи в Калузькій області, потім — у Калузі.

У 1955 році, після повернення матері з табору, вступив до КПРС. У 1956 році він повернувся в Москву і почав виступати з авторськими піснями. З 1956 по 1961 роки працював у видавництві «Молода гвардія», в «Літературній газеті», в літературному об'єднанні «Магістраль».

У 1961 році він дебютував як прозаїк з автобіографічною повістю «Будь здоров, школяр». Після 1961 року офіційно не працював, займався творчістю. У 1962 році став членом Спілки письменників СРСР.

У 1968 році у Франції і Польщі були випущені перші диски з піснями Булата Окуджави. В СРСР диски з його піснями стали випускати тільки в середині 70-х років ХХ століття. У 1990 році Окуджава вийшов з КПРС, почав брати активну участь у політичному житті країни. Був членом комісії з помилувань при Президенті РФ; підписав «Лист 42-х» (1993); був членом комісії з Державних премій РФ.

23 червня 1993 року в Парижі відбувся останній концерт Булата Окуджави.

Булат Окуджава — один з найвідоміших представників жанру авторської пісні, його пісні та пісні на його вірші прозвучали більш ніж в 80-ти фільмах, серед них такі популярні кінокартини як «Біле сонце пустелі», «Зірка привабливого щастя», «Білоруський вокзал», «Ключ без права передачі». Серед найбільш відомих його пісень — «Ваше благородіє», «Опівнічний тролейбус», «Бери шинель, пішли додому», «Ми за ціною не постоїмо», «Надії маленький оркестрик», «Черговий по квітню», «Пісня про Арбаті», «Грузинська пісня» і багато інших.

Давайте вигукувати, один одним захоплюватися.

пишномовних слів не варто побоюватися.

Давайте говорити один одному компліменти —

адже це все любові щасливі моменти.

Давайте горювати і плакати відверто

то разом, то поврозь, а то поперемінно.

Не потрібно надавати значення злословити —

оскільки смуток завжди сусідить з любов'ю.

Давайте розуміти один одного з півслова,

щоби, помилившись раз, не помилитися знову.

Давайте жити, у всьому один одному потураючи, —

тим більше що життя коротке така.

Помер Булат Окуджава 12 червня 1997 року в Парижі, похований у Москві на Ваганьковському кладовищі.

У 1997 році заснована Державна премія імені Булата Окуджави, лауреатами якої стали Олександр Городницький, Юлій Кім, Олександр Дольський, Белла Ахмадуліна та інші.

Глава 8 глава открывается лирическим отступлением о поэзии, о музе и о поэтической судьбе пушкина. на светском рауте автор встречает онегина. онегин некоторое время путешествовал, после возвращения попадает на , где видит , которая кажется ему знакомой. она была не тороплива, не холодна, не говорлива, без взора наглого для всех, без притязаний на успех, без этих маленьких ужимок, без подражательных все тихо, просто было в ней. онегин спрашивает у своего знакомого князя, кто она, и с удивлением узнает, что это жена князя, в девичестве татьяна ларина. князь "знакомит" онегина с женой, та ничем не выдает своих эмоций. князь приглашает онегина к себе навечер, куда съезжается "цвет столицы и знать, и моды образцы, везде встречаемые лицы, необходимые глупцы". онегин поражен переменами, произошедшими в татьяне, теперь "законодательнице зал". онегин безнадежно влюблен в татьяну, повсюду следует за ней, но она не обращает на его ухаживания внимания.онегин пишет татьяне письмо, в котором раскаивается, что в свое время не захотел потерять "постылую свободу". татьяна по-прежнему неприступна. онегина одолевает хандра, он перестает посещать светские собрания и развлекаться, погружается в чтение, но мысли его постоянно возвращаются к татьяне. онегин "чуть с ума не своротил, или не сделался поэтом". однажды весной он вновь отправляется в дом татьяны, застает ее одну в слезах за чтением его письма. о, кто б немых ее страданий в сей быстрый миг не прочитал! кто прежней тани, бедной тани теперь в княгине б не узнал! в тоске безумных сожалений к ее ногам упал евгений; она вздрогнула и молчит и на онегина глядит без удивления, без в ответ на суровую отповедь онегина в саду (глава  4) татьяна решает объясниться с ним. она не винит онегина, считает, что тогда он поступил с ней благородно. но она хорошо понимает, что теперь онегин пленен ею, так как она "богата и знатна", и если онегину удастся ее покорить, то в глазах света эта победа принесет ему "соблазнительную честь".