Биография тургенева. сообщение на 3 минуты.

(1818-83), писатель, член-корреспондент петербургской ан (1860). в цикле рассказов "записки охотника" (1847-52) показал высокие духовные качества и одаренность крестьянина, поэзию природы. в социально-психологических романах "рудин" (1856), "дворянское гнездо" (1859), "накануне" (1860), "отцы и дети" (1862), повестях "ася" (1858), "вешние воды" (1872) созданы образы уходящей дворянской культуры и новых героев эпохи разночинцев и демократов, образы самоотверженных женщин. в романах "дым" (1867) и "новь" (1877) изобразил жизнь за границей, народническое движение в россии. на склоне жизни создал лирико-философские "стихотворения в прозе" (1882). мастер языка и психологического анализа, тургенев оказал существенное влияние на развитие и мировой .

Объяснение:

На самом деле точно во всех ста процентах случаев ответить на этот вопрос будет нельзя по двум причинам: положительному и отрицательному влиянию родителей. Что же я имею в виду? Сейчас поясню. Родители могут считать, что моральные нормы не для них и прививать (ключевое слово) свои взгляды ребёнку; могут, напротив, пытаться развивать в своём чаде культуру поведения. Есть и третий путь, который можно считать положительным влиянием и скорее всего наиболее вероятный, - политика "сам решай". Некоторые психологи считают, что ребёнок, видя отрицательный пример, будет всеми силами стараться быть не похожим на них. И этому есть немало доказательств. Обратных примеров тоже более чем достаточно. Ведь родители оказывают наибольшее влияние на характер и поведение человека. Их мнение подавить волю ребёнка, и тогда диагноза моральный идиотизм не избежать. Может ли человек вырасти совестливым? Да, конечно, но все зависит от него самого. Тут, видите ли, дело вот в чем: либо это заложено, либо - нет. Хотя над собой можно и нужно работать, и свои положительные качества развивать, а отрицательные - искоренять.

Объяснение:

"Айвенго" — це історичний роман. Але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. Цей роман є відтворенням пам'яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш.

Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.

Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.

Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники.

Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний.

Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.

 

Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.

Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь.

Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.

Так сталося і в романі Вальтера Скотта.

Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.