Что в мире никиты доброго а что злого.рассказ называется никита написал андрей платонович платонов

Злой мир   человек из банки,  водяные  люди , змеи, старый пень, старая баня, петух,забор,лопухи, люди живущее в земле ,изба. добрый мир   солнце ,цветок ,солдат ,отец ,первый гвоздь ,мама.

Действия рассказа происходит в Новой Деревне, которая расположена около города Ленинграда.

Рассказ написан в 1942 году. Пантелеев описывает ноябрь первого года войны, суровый и страшный период блокады Ленинграда. Ленинград представлял собой ужасающее зрелище. В городе царили голод и холод, его постоянно бомбили. Но город выстоял. Многое изменилось в жизни Новой Деревни с приходом войны. Военные действия сразу изменили облик деревни. «Около их дома – за огородами был пруд. На том берегу пруда в небольшой рощице стояла зенитная батарея. Почти каждую ночь батарея открывала огонь по немецким бомбардировщикам. От этого огня в домах давно уже не осталось ни одного стекла– окна были заколочены досками или фанерой, или заткнуты подушками.» Можно сказать, что деревенские жители оказались в непосредственной близости от фронта.

Изменились интересы мальчишек и их поведение. Деревенские ребятишки прекрасно понимают, что такое война. Появление настоящей зенитной батареи в их деревне производит сильное впечатление, ребята быстро выясняют про устройство и работу батареи во всех подробностях. Мальчики понимают всю суровость законов военного времени. Они считают, что должны нести такую же ответственность за свои поступки, как взрослые мужчины. Дети понимают, что их детская неосторожность чуть не стала причиной трагедии, они готовы понести наказание за эту выходку. Леша полностью осознаёт свою вину и понимает взрослые законы войны, он не злится на Вдовина за то, что тот сообщил зенитчикам его адрес; он понимает, что его выходка заслуживает сурового военного суда, трибунала. Война вынуждает детей становиться взрослыми, в полной мере нести ответственность за последствия своих по-детски не обдуманных поступков: «Он чувствовал себя действительно виноватым.» Самое же сильное чувство это ЧУВСТВО  ожидающего позора: «А мысль о том, что судить его будут в Военном трибунале как какого-нибудь шпиона или предателя, совсем убивала его.» Во время войны не было большего оскорбления, чем обвинение в сочувствии или врагу.

Усвоєму романі письменник вдається до алегоричного зображення сучасної йому країни — ії. свіфта як письменника найбільше цікавили політичні проблеми, і тому твір його є гучною сатирою на сучасну йому ію.головний герой твору, гуллівер, потрапляє у країну ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. з ним веде бесіду сам імператор ліліпутії, а після того, як гуллівер надає йому і всій державі неабияку послугу (притягує на мотузку весь блефускуанський флот — сусідньої ворогуючої держави), йому титул нардака — найвищий титул у державі. далі гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. і ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! це вже натяк на ійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відпові їм.а чого варта перша особа держави, яка іменує себе не королем, а саме імператором, що називає себе «відрадою і жахом всесвіту», наймудрішим і найсильнішим у світі (зріст якого дорівнює трьом пальцям). а скільки титулів він має! зрозуміло, що свіфт мав на увазі ійського короля георга і, який перебував на ійському престолі в 1714—1726 роках.потім гуллівера знайомлять з політичною системою країни: виявляється, що в ліліпутії є дві ворогуючі партії, відомі під назвами тремексенів і слемексенів, які відрізняються одна від одної тим, що прибічники однієї з них "дуже полюбляють низькі підбори, а іншої — високі. причому останні стверджують, що саме високі підбори більше за все відпові давньому державному устрою ліліпутії. і на цьому ґрунті між ними відбуваються «найжорстокіші сварки». проте імператор наказав, що в державних установах слід носити лише низькі підбори.