Отзыв по произведению "кладовая солнца" (в форме сочинения)

главная мысль сказки м.пришвина “кладовая солнца” – взаимосвязь человека с природой. в “кладовой солнца” и птицы, и звери, и даже пень играют роль героев повествования. они , ведут настю и митрашу веселкиных, а собака травка даже спасает митраше жизнь.

в сказке много живописных описаний, одушевлений и метафор. не только животные и растения “кладовой солнца” приобретает человеческие свойства, но и героев-людей м.пришвин сравнивает с природой. например, насте он даёт прозвище “золотая курочка”. это подчеркивает единство человека и других живых существ. человек – не хозяин природы, а ее друг. и если он не будет слушаться дружеских советов и подсказок, с ним может случиться беда. что и произошло с митрашей. он не пошел вслед за травой белоус, что указывала ему путь по тропе, и угодил в топкое болото. настеньку природа своими знаками также увлекла от основной тропы, но наградила ее полной корзинкой клюквы.

эта сказка учит многому. во-первых, трудолюбию. совсем еще детьми настя и митраша остались без родителей. но они справились с трудностями, научились всё делать сами. во-вторых, прочитав сказку, хочется никогда не бросать своих друзей одних. мало ли что может приключиться. лучше не ссориться, быть рядом и всегда поддерживать друг друга. наконец, м.пришвин говорит нам, что мы должны уважительно и внимательно относится к природе. она живая, и мы должны научиться понимать ее знаки, беречь ее, и тогда и деревья, и животные станут нам верными и друзьями.

Листи щастя

Про досягнення вченого світового масштабу Іллі Мечнико­ва, який народився в невеликому селі Іванівні на Харківщині й так багато зробив у своєму житті, добре відомо. У двадцять три ро­ки він був доктором зоології, потім став професором Санкт-Петербурзького університету, завідувачем лабораторії в Парижі. У 1908 році став лауреатом Нобелівської премії з медицини та фізіології за вивчення імунної системи. Але мало хто знає, що тринадцять років поспіль Ілля Ілліч мешкав у тихому мальовни­чому селі Попівці Смілянського району Черкаської області. Звідти родом була його друга дружина – Ольга Миколаївна. У шлюбі вони прожили понад сорок років. Залишилося чоти­риста листів Іллі Ілліча, адресованих Ользі Миколаївні.

У своєму життєвому виборі Мечников не помилився. Ольга Миколаївна стала для нього вірним другом, помічницею й тала­новитим науковим асистентом. Її цікавило все, що цікавило чоловіка. Вона була його другою половинкою все життя й нади­хала на наукові звершення. їхнє весілля відбулося в знаковий день — чотирнадцятого лютого. Зима була тоді сувора, сніг покривав землю товстим іскристим килимом. За кілька годин до весілля брати Ольги запряглись у санки, щоб покатати її. Вони з радістю мчали по сніговому килиму назустріч долі.

Ілля Ілліч та Ольга Миколаївна рідко розлучалися. Коли він був у від’їзді, то щодня писав коханій листи. «Твій спокій для мене дорожчий за все на світі. Не ляжу спати, допоки не погово­рю в листах із моєю єдиною. Здається, цілий вік минув із часу мого від’їзду, а проте лише четверта доба», – писав дружині Ілля Мечников. А через два дні надсилав їй нового листа: «Тепер, незважаючи на безліч справ, неймовірно гнітить нудьга, і я так прагну до своєї дружиноньки. Хоча б раптом замети не за­вадили виїхати. Сніг сипле не перестаючи; сьогоднішня пошта не прийшла – застрягла, мабуть, десь у дорозі. Напевне, і ти, моє сонечко, хвилюватимешся, якщо довго мене не буде і якщо не отримуватимеш від мене листів. Чекаю на нашу зустріч». Навіть у шістдесят два роки кохання Мечникова було таким само сильним, як і в молоді літа. У ту пору Ілля Ілліч писав дружині Ользі: «Ти не можеш собі уявити, моя кохана, як сильно мені хочеться повернутися додому. Без тебе не можу жити, не можу дихати».

У 1902 році подружжя продало маєток у Попівці, але прожиті там роки згадувало ще довго. Через чотирнадцять років після від’їзду з маєтку Ілля Ілліч помер від інфаркту. Дітей у них з Оль­гою Миколаївною не було. У своєму заповіті Мечников написав: «Моя дорога, люба супутнице, знай, що в мене не було іншого по­чуття, крім найглибшої і щирої любові й великої поваги. Таких людей, як ти. мало на світі. Та обставина, що я все життя міг бага­то працювати, значною мірою залежала від тебе. Це сприяло тому, що сорок один рік мого життя, проведеного з тобою, я був щасли­вий. Кажу це від чистого серця й дуже дякую тобі»

Надеюсь

1) Воркута, Россия

2) Это повесть о войне, которую мы видим глазами контуженного мальчика Димы, городского, совершенно непри к партизанской жизни в лесу.

3)Партизан

4) партизаны Саныч и Дима.

5) Николай Майоров

6) Война - это болезнь, это вечный понедельник, а вторника может и не быть

7) Саныч – герой, он завалил немецкого генерала, за что ему должны вот-вот медаль выдать, и журналисты пробираются сквозь болота, чтобы взять у него интервью и сделать фотографию.

8)солдаты, которые отдали свою жизнь за мир на нашей земле и вознеслись на небеса.