Подскажите любую из древнегреческих мифов картину . который нарисовал любой из всех известных художников . надо сочинение на любую картину из древнегреческих мифов . напишите название картины , автора и все . само сочинение сам напишу .

ответ: Людська душа незбагнена. Її можна порівняти з храмом, у якому живе духовність, витає дух любові, ридає навколішках каяття. Її можна порівняти з новобудовою, де нема ні вікон, ні дверей, де завиває вітер і лютує холод. Її можна порівняти з розкішною віллою, у якій царює багатство, сміється безтурботність, але нема місця для добра, жертовності, щирості. Якою ж була душа Федька? Я можу порівняти її з храмом, який тільки почали будувати. Будівельник Федько старанно закладає фундамент. Цеглина покірності тулиться до цеглини любові, цеглина дружби горнеться до цеглини жертовності, цеглина правди лягає у парі з цеглиною безкорисливості. І так день у день хлопчина трудиться, та, на жаль, не відчуває від цієї нелегкої праці радості в душі. Надто багато тріщин знаходить у фундаменті. Чому? Хто винен у цьому? А винуватців не злічити. Найбільшим руйнівником є тогочасне суспільство, яке породило таких нікчем, як Толя і його батьки. Ці люди позбавлені усього людського; це егоїсти, які, крім себе самих, не помічають довкола нікого. Від їхніх учинків, розмов, думок страждають душі невинних, передусім — батьки Федька, які бояться втратити дах над головою через постійні сутички між їхнім сином і Толею. Сім’я останнього перетворила батька Федька на ката. Він приходить втомлений з роботи, дізнається, що син вкотре завинив перед «благородним» Толею, і, не маючи сили виясняти, хто ж винен насправді, лупцює у черговий раз нещасного Федька. У розпачі й матір. Вона щодень вислуховує від усіх про сина лише погане. Та найбільше докоряють їй батьки Толі. Мати у безвиході, тому підтримує чоловіка, який шмагає хлопця. Батьки Федька — це загублені душі в земному світі. Толя і його «папа» з мамою — це ниці створіння, у душах яких ніколи не зів’ють гніздечко совість, співчуття, жаль. Крім лукавої цікавості, брехні, підлості, у серці Толі нема місця для чогось доброго: «Йому було цікаво подивитися, як будуть ховати Федька-халамидника».

Джерело: https://dovidka.biz.ua/fedko-halamidnik-harakteristika-fedka/

стих "без слов"

В 1894 году Бальмонт выпустил сборник «Под северным небом». В стихотворениях преобладали настроения, характерные для поколения 90-х. Лирический герой делился своими романтическими переживаниями, жаловался на безрадостность и унылость собственного существования. При этом литературные критики хвалили творчество Константина Дмитриевича за музыкальность и изящество формы. Кроме того, именно в этой книге нашли выражение декадентские идеи, которые Бальмонт начал пропагандировать одним из первых в России.

«Песня без слов» входит в сборник «Под северным небом». В стихотворении чувствуется сильнейшее влияние Фета. Сюжетно оно соотносится со знаменитой миниатюрой «Шёпот, робкое дыханье…» (1850). В основе обоих произведений – рассказ о любовном свидании. Поэты сознательно избегают изображения людей, сконцентрировавшись на передаче тончайших нюансов их чувств через описание природы. Также «Песню без слов» со стихотворением Фета объединяет обилие коротких назывных предложений. Стоит отметить, что русские символисты часто называли Афанасия Афанасиевича в числе своих предтеч. Влияние его поэзии заметно в лирике не только Бальмонта, но и Блока, Белого, Брюсова. В стихотворении Константина Дмитриевича «Воскликновение» есть следующие примечательные строки:

Из всех таинственный, кем столько песен спето,

Как на лугу цветов и звёзд с ночною тьмой,

Свирельник с именем лилейно-легким Фета,

Светильник твой погас, когда зажегся мой.

В «Песне без слов» Бальмонту удалось добиться превосходного мелодического звучания. Достаточно взглянуть лишь на первую строфу, где при обилия буквы «л» в словах поэту удается передать состояние неги.

Не только лирикой Фета вдохновлялся Константин Дмитриевич при работе над сборником «Под северным небом». Название «Песня без слов» возникло не случайно. Оно отсылает читателей к книге «Романсы без слов» (1874), считающейся лучшей в творчестве одного из основателей литературного импрессионизма и символизма Поля Верлена. В ней во главу угла поставлены попытки максимально усилить музыкальность поэтической речи. Ту же цель явно преследует Бальмонт, причем не только в «Песне без слов». Стоя у истоков русского символизма, Константин Дмитриевич стремился к тому, чтобы смысл в лирике рождался через музыку. Это привело к изысканной звукописи, преобладанию прилагательных над глаголами. Во многом именно творчество Бальмонта впоследствии возникновению зауми.