Какая пословица подходит к сказке золушка 27 !

"без труда нет добра" - лучший вариант, мне кажется

Объяснение:

Михайло Опанасович Булгаков народився в інтелігентній родині в місті Київ. Він був доктором за першою освітою, і деяку кількість часу працював за професією і навіть служив в період війни теж в якості доктора.

Тільки переїзд до Москви, який відбувся в 20-х роках попереднього століття, зробив з Булгакова літератора. Можливо, на творчі пориви також вплинуло і захоплення морфієм, яке, до речі, було досить докладно описано в романі морфій. Спочатку Булгаков писав фейлетони для журналів, після почав писати п'єси: Зойкіна квартира, Собаче серце, Фатальні яйця, Дні Турбіних та інші.

Автор користувався суттєвою популярністю і отримав можливість ставити власні твори в театрах. Досить рано (ближче до 30-х років) він задумує роман Майстер і Маргарита, який пише до закінчення своїх днів, деякі частини навіть залишаються недописаними. Проте, в його теперішній формі роман вважається закінченим.

У тридцяті роки письменник досить багато працює в театрі і в якості асистента режисера і як актор. Зокрема він зіграв у МХАТі у виставі Піквікський клуб. Деякий Творчий спад в певний період також обумовлювався цензурою і важкими часами, але при цьому Булгаков був вельми цінуємо владою, і є відомості про його відомому листі Сталіну.

Однією з характерних деталей його творів є використання образів і характерів, які автор зустрічав насправді. Наприклад, прототипом професора Преображенського є його дядько-гінеколог. Записки небіжчика багато в чому засновані на досвіді роботи в МХАТі.

Крім цього іншою деталлю слід назвати захоплення містикою, яке найбільше гається, звичайно, в Майстра і Маргариті, де досить багато окультної символіки, величезна кількість таємних масонських знаків. Проте, і в інших творах практично завжди гається містичний флер, які виражається через обставини, деталі або конкретних героїв.

На закінчення опису різноманітної творчості цього автора слід відзначити роботу над адаптаціями класики і кіносценаріями. Зокрема Булгаков робив адаптацію Мертвих душ для театру, написав сценарій Ревізора для кіно.

С. Есенин воспринимал октябрьскую революцию с надеждой на изменения жизни народа к лучшему. Особенно он переживал за жителей деревень, ведь и сам был выходцем из села. Его мужчина покинул, чтобы получить возможность серьезно заниматься словесным искусством.

История создания произведения связана с возвращением Есенина в родное село Константиново после 8-летней разлуки. Приехал он не сам, а с другом А. Сахаровым, которому и посвятил «Русь советскую», написанную в 1824 г.

Тема

Название стихотворения  готовит читателя к описаниям новой жизни, наставшей после революции. На самом деле, его строки воспроизводят не столько советский быт, сколько внутреннее состояния лирического героя, который чувствует себя чужим на малой Родине.

В первом стихе автор упоминает о пронесшемся урагане. Под стихийным бедствием он подразумевает переломные события начала ХХ века: революции, гражданскую войну.  События, которым в литературе ХХ века посвящали целые поэмы, Есенин воспроизводит в двух строках.

Пережив их, лирический герой возвратился в «край осиротелый». Мужчина с горечью осознает, что в родных местах не осталось знакомых людей. Даже старой мельнице становится не по себе от перемен. Несмотря на все это, себя герой с гордостью называет гражданином села, хоть оно будет знаменито лишь рождением «скандального пиита».

Постепенно в стихотворении появляются описания «новой» деревни. Здесь теперь совсем другие поколения молодых людей, из уст которых слетают другие песни. Сердце лирического героя сжимается, когда он наблюдает за разговорами людей под волостью. Речь людей корявая и «немытая». Они восхищаются подвигами красной армии. Приезжий относится к услышанному негативно, о чем свидетельствует фраза: «клены морщатся ушами длинных веток». Не в восторге он и от комсомольцев с их агитками.

Увиденное подсказывает главному герою, что он здесь чужой, не нужен. Мужчина принимает единственно правильное решение: смириться. Он готов отдать новому обществу все, кроме своей «лиры». Так в последних строфах появляется мотив поэтического творчества. Идеальный поэт, по мнению Есенина должен хранить свою лиру при себе и воспевать только мир.