Почему иван царевич сжёг лягушачью шкуру?

Потому-что не хотел жену-лягушку.ну или- потому что не хотел, чтобы она снова была лягушкой.

з моменту виходу друком “паломництва чайльд гарольда” читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой – вигаданий. справді, в автора та його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. однак духовний образ байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. проте бажаної “лінії” між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми чайльд гарольд уже взагалі не згадується. “в останній пісні пілігрим з’являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто”, – зізнався байрон.

чайльд гарольд – це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. цей образ незабаром став утіленням “байронічного” героя в літературі багатьох країн європи в епоху романтизму.

відомий ійський поет джордж гордон байрон став уособленням романтизму не лише у творчості, а й у житті, поведінці. горда, самотня людина, песиміст, глибоко нещасний у житті й коханні, він став для багатьох європейських романтиків взірцем для наслідування.

романтична поема “паломництво чайльд-гарольда” – один з найкращих здобутків лірико-романтичного напряму в літературі. в основі поеми лежить ліричний щоденник самого поета. образ героя, якого байрон спочатку хотів назвати бюрюном (середньовічна форма прізвища байронів), також знаходив майже незамасковані автобіографічні риси.

психологічний портрет гарольда відображає настрої самого байрона. але цей образ – щось значно більше, ніж психологічний портрет самого поета. чайльд гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й пересиченість. конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. у своїй самоті він не шукає підтримки від когось, співчуття до себе. у песимізмі і розчаруванні гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції західної європи після провалу французької революції 1789-1794 рр. це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією, а також наслідком втрати віри у можливість здійснення царства розуму, про яке писали і провіщали просвітителі.

на початку твору поет дає характеристику розчарованому героєві. чайльд гарольд – юнак, пересичений всіма життєвими , несе в собі почуття туги й самоти, і бачить вихід тільки в забутті і навіть смерті.

з розвитком поеми ідейний акцент зміщується із зображення гарольда на зображення народів південно-східної європи, які борються.

справжнім героєм поеми виступає народ іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ греції. байрон малює драматичні картини вторгнення в іспанію військ наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. автор показує підлу роль іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.

байрон закликає іспанський народ до озброєної боротьби за свої національні права. автор вітає партизанський рух в албанії. з розвитком поеми ідея свободи в ній стає ведучою. з’являється надія на світле майбутнє. у мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які у поемі нової інтонації надії і бадьорості. автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. та ці описи тісно пов’язані з основною темою. велична краса природи протистоїть потворності і убогості сучасного суспільного життя. поет пише:

о, господи, какой здесь рай кругом!

как небо одарило край счастливый!

лишь человек рукою нечестивой

рад портить все…

байрон розмовляє із своїм народом його національною мовою, відмовляючись від умовностей і манірності “поетичної” мови класицистів.

перші пісні “паломництва чайльд гарольда” мали величезний успіх і стали широко відомі на батьківщині поета і за кордоном.

1-бульба повел сыновей своих в светлицу, откуда проворно выбежали две красивые девки-прислужницы в червонных монистах, прибиравшие комнаты. они, как видно, испугались приезда паничей, не любивших спускать никому, или же просто хотели соблюсти свой женский обычай: вскрикнуть и броситься опрометью, увидевши мужчину, и потому долго закрываться от сильного стыда рукавом. светлица была убрана во вкусе того времени, о котором живые намеки остались только в песнях да в народных думах, уже не поющихся более на украйне бородатыми старцами-слепцами в сопровождении тихого треньканья бандуры, в виду обступившего народа; во вкусе того бранного, трудного времени, когда начались разыгрываться схватки и битвы на украйне за унию. все было чисто, вымазано цветной глиною. на стенах — сабли, нагайки, сетки для птиц, невода и ружья, хитро обделанный рог для пороху, золотая уздечка на коня и путы с серебряными бляхами. окна в светлице были маленькие, с круглыми тусклыми стеклами, какие встречаются ныне только в старинных церквах, сквозь которые иначе нельзя было глядеть, как приподняв надвижное стекло. вокруг окон и дверей были красные отводы. на полках по углам стояли кувшины, бутыли и фляжки зеленого и синего стекла, резные серебряные кубки, чарки всякой работы: венецейской, турецкой, черкесской, зашедшие в светлицу бульбы всякими путями, через третьи и четвертые руки, что было весьма обыкновенно в те удалые времена. берестовые скамьи вокруг всей комнаты; огромный стол под образами в парадном углу; широкая печь с запечьями, уступами и выступами, покрытая цветными пестрыми изразцами, — все это было знакомо нашим двум молодцам, приходившим каждый год домой на каникулярное время; приходившим потому, что у них не было еще коней, и потому, что не в обычае было позволять школярам ездить верхом. у них были только длинные чубы, за которые мог выдрать их всякий козак, носивший оружие. бульба только при выпуске их послал им из табуна своего пару молодых жеребцов.

2-к старому козацкому полковнику тарасу бульбе приезжают после выпуска из киевской академии два его сына - остап и андрий. два дюжих молодца, здоровых и крепких лиц которых ещё не касалась бритва, смущены встречей с отцом, подшучивающим над их одеждой недавних семинаристов. старший, остап, не выдерживает насмешек отца: «хоть ты мне и батька, а как будешь смеяться, то, ей-богу, поколочу! » и отец с сыном, вместо после давней отлучки, совсем нешуточно тузят друг друга тумаками. бледная, худощавая и добрая мать старается образумить буйного своего мужа, который уже и сам останавливается, довольный, что испытал сына . бульба хочет таким же образом «» и младшего, но того уже обнимает, защищая от отца, мать.  

по случаю приезда сыновей тарас бульба созывает всех сотников и весь полковой чин и объявляет о своем решении послать остапа и андрия на сечь, потому что нет лучшей науки для молодого козака, как запорожская сечь. при виде молодой силы сыновей вспыхивает воинский дух и самого тараса, и он решается ехать вместе с ними, чтобы представить их всем старым своим товарищам. бедная мать всю ночь сидит над спящими детьми, не смыкая глаз, желая, чтобы ночь тянулась как можно дольше. её милых сыновей берут от нее; берут для того, чтобы ей не увидеть их никогда! утром, после благословения, отчаявшуюся от горя мать еле отрывают от детей и уносят в хату.

3-хз(

4-тарас бульба, как и его товарищи, смысл своей жизни видел в борьбе за независимость родины, поэтому пренебрежительно относился к оседлой жизни и ко всем занятиям, не имеющим отношения к военной службе. решение тараса вести сыновей в запорожскую сечь продиктовано не только его и запальчивостью, но и твердой убежденностью, что лишь в запорожье - настоящая воинская школа и наука, только там можно стать рыцарем, настоящим воином. бульба всегда стремился воспитать сыновей, как достойных запорожских козаков. никогда не нянчился с ними, считая это «бабским» делом. если они чего-то не делали, он просто выпарывал их, приучая тем самым к строгостям жизни. после того, как его сыновья приехали из академии, он решил показать своим друзьям в сечи, какие у него выросли дети, и именно поэтому первым делом решил ехать на сечь .  

тарас показан, с одной стороны, как человек, привыкший принимать решения, не считаясь с чувствами близких людей, как деспот и человек без сердца, но с другой стороны, - это воин, «рыцарь» , которому нет другой жизни, кроме битвы, схватки, поэтому он не только мечтает, чтобы сыновья были такими же, но и сам рвется в дорогому для него миру, едет в запорожскую сечь. тарас был храбрым и глубоко убежденным в том, что воинская доблесть у молодых казаков воспитывается в битвах и набегах.