Что роднит сказку пушкина с народными

Пушкин активно использует исконно слова. например, в сказе о царе салтане, использовано лишь одно слово иноязычного происхождения - флот.

«береги честь смолоду» - эту народную мудрость александр сергеевич пушкин сделал эпиграфом к своему произведению «капитанская дочка». отправляя своего сына петрушу на службу в армию отец наставлял его: «береги платье снову, а честь смолоду». сын выполнил наставления отца и в своём произведении автор показал, что молодой человек повёл себя достойно, хотя попадал он в разные передряги. сначала его напоил и обманул зурин, но петр отдал ему проигранные сто рублей. он человека, который его ямщику найти дорогу к жилью, отдав ему свой заячий тулуп. этот тулуп спас ему жизнь, потому что тот человек оказался пугачевым и он не забыл этот подарок. пришлось пётру гриневу защищать честь маши, которую возненавидел швабрин после того, как она отказалась выйти за него замуж. он дрался с ним на шпагах и был ранен, вызвав этим гнев родителей и не получил он благословения на женитьбу с машей. отказался он служить и разбойнику емельяну пугачеву, вызвав даже у него уважение. он освободил машу и дал возможность уехать молодым людям домой к родителям. петр не вернулся к родителям со своей невестой, он продолжал служить, выполнял свой долг дворянина и офицера. по доносу швабрина он был осуждён. на пришла маша, которая поехала к императрице и выпросила у неё прощение для любимого. оба они сохранили честь и достоинство, поженились и жили счастливо.

момотаро або хлопчик-персик

давно колись жили собі дід і баба. от одного дня дід і каже:

—     чуєш, стара? я б так хотів, щоб у нас були діти!

—     авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.

зітхнули вони й узялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.

пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.

«мабуть, дуже смачний! » — подумала баба і, виловивши персик із води, понесла його додому.

прийшов дід увечері з хмизом.

—     гарний персик, чудовий!

—     то, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.

та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «ой, болить! » — із персика вистрибнув опецькуватий1 хлопчик.

—     ото несподіванка! — вигукнув дід.

—     це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.

дід і баба назвали хлопчика момотаро, тобто хлопчик-персик.

момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. скоро він перетворився на прегарного юнака.

одного дня впав момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:

1 опецькуватий — невисокий, незграбний на вигляд, недоладний.

я вирушаю підкоряти острів чудовиськ,

спечіть мені, будь ласка, найбільших у японії просяних коржів1.

—     ну що ж, щасливої тобі дороги! тільки пильнуйся!

баба спекла хлопцеві найбільших у японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.

на околиці села момотаро зупинив собака й запитав:

—     момотаро, куди це ти вирядився?

—     підкоряти острів чудовиськ.

—     тоді і я піду з тобою. тільки дай мені найбільшого в японії коржа.

—     гаразд, будь моїм слугою, — сказав момотаро, вийняв із торби просяного коржа і дав собаці.

тепер вони йшли вдвох.

у передгір'ї зустрівся їм фазан.

—     момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.

—     гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!

коли момотаро з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.

—     момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!

—     гаразд, ось тобі корж!

нарешті добулися вони вчотирьох до острова чудовиськ.

перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.

фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. а тим часом мавпа перестрибнула через браму й відсунула засув.

—     я — найсміливіший у японії момотаро! чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав момотаро і вбіг у двір.

—     рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.

—     іцо це за момотаро? ! ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши вперед залізні списи.

та фазан кинувся дзьобати їм очі. своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги,

1 ііросяииіі корж — тут: традиційна страва (цукерка кібі-данґо) в провінції кібі (легендарній батьківщині момотаро, нині префектура окаяма), її виготовляють із борошна проса та особлипого рису.

—     ой, болить! рятуйте! — волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед момотаро й заблагав:

—     прошу тебе, не вкорочуй нам життя! віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це ві тобі всі скарби.

—     гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився момотаро.

чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг момотаро притяглії його в село.

— а таки наш момотаро найсміливіший у японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.