Твір на тему « одіссей-символ краси і сили людського характеру ».

Поеми «іліада» і «одіссея» були створені у viii — на початку vii століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. головні герої поем — вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари . у поемі «іліада» зображено чимало видатних воїнів: діомед, аякс, патрокл, але головну роль автор поеми відводить ахіллу. він — наймолодший герой поеми «іліада» , але ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. він справжній герой, який понад усе цінує честь. як потоптання своєї честі ахілл сприймає те, що агамемнон забирає його полонянку. тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення ахілла сприймається як захист честі. ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть патрокла змусила його повернутися у військо. у нових латах, що викував гермес, ахілл непереможний. у 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту ахілла за смерть друга. він гонить троянців до річки ксанф і багатьох із них там убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву патроклу. у 22-й пісні зображено двобій гектора й ахілла, в якому останній перемагає. бурхливий темперамент ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло гектора до колісниці і кілька разів об’їздить трою, але коли до нього приходить батько гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло гектора на поховання. троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. найдовший шлях чекав хитромудрого одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину. у троянській війні одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. це він здогадався зв’язати наречених прекрасної єлени клятвою її обранцю в будь-якій біді. єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя менелая, але зрадила йому з сином царя трої парісом. краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути єлену, греки і розпочали троянську війну, але без угоди, яку вигадав одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. це одіссей зміг у військо юного ахілла, без якого перемога була б неможлива. це одіссей утримував військо біля стін трої, коли розпочалася тяжка хвороба, він умовляв ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з агамемноном. саме одіссей одержав від греків ахіллові лати після його загибелі. коли греки не змогли взяти трою силою, одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам одіссей серед них. «одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення одіссея на рідний острів ітака. з точки зору автора поеми, героїзм одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не страшить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю» . герой поеми «одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хитрощі, щоб здобути перемогу. саме вони йому побороти поліфема, цирцею і сирен. але якщо хитрість — природна риса одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. усіх, із ким зустрічається одіссей протягом довгих років троянської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсудливість, мужність і хоробрість. навіть чаклунка кірка, зілля якої не зашкодило одіссею, вражена його стійкістю. навіть богиня афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з одисеєм хитрощами.

  анализ стихотворения а.твардовского "я убит подо ржевом"

        стихотворение а.т. твардовского «я убит подо ржевом» (1945 - 1946) представляет собой диалог-нравственное завещание убитого в боях подо ржевом солдата своим соотечественникам и единомышленникам - тем, кто остался сражаться с фашизмом. 

        основная идея этого завещания звучит в финальных строках произведения: "я вам жить завещаю - что я больше могу? " но жить, заклинает герой, всегда помня о своей стране и о тех, кто погиб во имя нее. 

        стихотворение сюжетно: лирический герой рассказывает  свою личную : "я убит подо ржевом, в безымянном болоте…", которая перерастает в миллионов людей, целой страны. понять это и перечисление важнейших этапов войны, которые стали для всех людей вехами их личной жизни. 

        самое страшное для героя не то, что "во всем этом мире ….ни петлички, ни лычки с гимнастерки моей", не то, что "для меня - ни известий, ни сводок после этого дня". больше всего солдат переживает о том, что не сможет больше воевать - наступлению столь важной для всех победы. его смерть, как и смерти миллионов убитых, как и жизнь тех, кто остался сражаться, может оправдать лишь одно - победа. 

        а победу могут обеспечить живые. так тема памяти в стихотворении начинает переплетаться с темой ответственности и нравственного долга живых перед своей страной и своим народом. 

        передать трагедию героя, мысли автора художественные средства стихотворения. поэт использует экспрессивную лексику ("ни дна, ни покрышки", "точно в пропасть с обрыва") и синтаксис (обилие умолчаний, неполных предложений), что позволяет передать глубину переживаний лирического героя, силу его трагедии. этому способствует обилие риторических предложений, обращения. 

    кроме того, в стихотворении много метафор "машины воздух рвут", "речка травы прядет", "фронт горел") и эпитетов ("горький год", "вечная память", " вечная слава").       интонация стихотворения меняется: от спокойной и поучительной переходит к вопросительной и восклицательной, побудительной и призывающей. обращение к живым от имени мёртвого солдата подчёркивает важность его завещания.

1. остап настоящий герой запорожья. он смело сражался с ляхами, в отличие от брата, он не предавал родину. остап по словам отца - тараса мог стать настоящим казаком-атаманом. в конце произведения его повесили в польше, хоть он погиб, он все равно остался в сердцах запорожцев. 2. я считаю андрия предателем потому, что он выбрал между родиной и любовью второе. да, выбор трудный, но родина его кормила, защищала. андрий же сказал, что эту отчизну ему никто не приписывал и что юная полячка-паночка его отчизна. андрий как герой совершил большую ошибку и погиб от руки отца.