Вспомни, в чём суть приёма "рассказ в рассказе". с какой целью использует чехов этот приём в "крыжовнике"?

Врассказе «крыжовник» чехов применяет искусные прием – рассказ в рассказе, о николае ивановиче чимше-гималайском мы узнаем от его брата. и глаза рассказчика иван ивановича – это глаза самого чехова, таким образом он показывают читателю свое отношение к таким людям, как новоиспеченный помещик. вот в чем цель не знаю(

Тема – історія життя російського солдата івана терешка та італійської дівчини джулії, долі яких перетнулися в концтаборі. тема самовідданого й зворушливого кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, — одна з центральних у творчості в. бикова. ідея — осуд війни, жорстокості, несправедливості; утвердження сили кохання; уславлення сили духу людини. повість в.бикова «альпійська » — реалістичний прозовий твір, однак вжита у назві твору жанрова номінація цілком вмотивована, адже в ній письменник змальовує таке кохання, яке в результаті перемагає все: холод і голод, муки і страждання, війну і смерть. сюжет  «альпійська » у повісті дві сюжетних лінії. перша – минуле івана терешка, його участь у боях, поранення, госпіталізація, втечі з концтабору, й полон; друга – колізії втечі з табору і кохання івана й джулії. у творі описано теперішнє – лист героїні, яка залишилась жити, минуле – поневіряння білоруського солдата й італійської дівчини під час втечі з концтабору. «альпійська » твір складається із 24 розділів; також лист – замість епілогу; вставні частини – 4, в яких розповідається про те, як іванові вдалося здійснити втечу з табору; вставка – сон івана (він символічний); спогади про дівчину свого друга та про невдалі втечі з табору. реалістичне та романтичне у творі  «альпійська » історія написання «альпійська » василь биков згадував: “це сталося наприкінці війни в австрійських альпах. тут був глибокий тил німецького рейху, і тут, як повсюди в його тилу, було багато працюючих на війну промислових підприємств, в тому числі всіляких таборів. одного разу ми зайняли якесь містечко і чекали нової команди. довжелезна колона артполку завмерла на вуличці. і раптом біля однієї з дальніх машин на очі потрапила дівчина – худорлява, чорноволоса, в смугастій куртці і темній спідниці, вона перебирала поглядом обличчя бійців і заперечно хитала головою. «хто є іван? » — запитувала вона. звісно, іванів у нас було багато, але ні один з них не здався їй тим, кого вона шукала. ми запитали, якого саме івана вона розшукує. дівчина розповіла приблизно таке: її звати джулія, вона італійка з неаполя. рік тому, влітку 44-го, під час бомбардування воєнного заводу вона втекла в альпи, де зустріла російського військовополоненого. кілька днів вони блукали в горах, голодні та холодні, перейшли гірський хребет і одного туманного ранку напоролись на поліцейську засідку. її схопили і знову кинули до табору, а що сталося з іваном, вона не знає. я згадав про цю історію через 18 років, коли почав літературну діяльність. і тоді я написав все те, що ви прочитали в «альпійській і».

«ми́ргород»  (февраль,  1835)  — сборник  повестей  николая васильевича гоголя, который позиционируется как продолжение  «вечеров на хуторе близ диканьки». повести в этом сборнике основаны на  украинском фольклоре  и имеют много общего между собой. считается, что прототипами некоторых персонажей стали родные гоголя и люди, которых он знал, пока жил на  украине. в этом сборнике, в отличие от  «диканьки», где был рудый панько, нет единого «издателя», замыкающего цикл рассказов.

несмотря на то, что сгруппированы, их можно читать и по отдельности, не теряя смысла каждой повести. миргород был опубликован в двух томах, по две повести в каждом.