Спартанська виховна школа на пів сторінки відомості текст

Спартанська система виховання  переслідувала, переважно, мета підготувати воїна - члена військової громади. до 7 років дитина виховувалася в сім'ї няньками-годувальницями. з 7 років поліс (місто-держава) брав на себе виховання і навчання підростаючих спартанців. цей  процес  проходив  у три етапи.  на першому етапі  (7-15 років) діти набували навичок письма і  читання, але головним залишалося фізичне  загартування, яке було надзвичайно різноманітним (ходили босоніж, спали на тонких солом'яних підстилках). з 12 років зростала суворість виховання  хлопчиків, яких привчали не тільки до аскетичного способу  життя, але і до небагатослівний. у 14 років  хлопчика, пропускаючи через жорстокі фізичні  випробування, посвячували в ейрени - члена громади з наданням певних цивільних прав. протягом наступного року ейренов перевіряли на стійкість у військових загонах спартанців.  на другому етапі  виховання (15-20 років) до мінімального навчання грамоті додавалося навчання співу і музиці. однак способи виховання посилювалися. підлітків тримали в голоді і привчали самим добувати собі їжу, фізично караючи тих з них, які терпіли невдачу. до 20 років ейрени присвячувалися у воїни і отримували повне озброєння.  протягом третього етапу  (20-30 років) вони поступово набували статус повноправного члена військової громади. у результаті всіх перерахованих вище етапів виховання воїни вільно володіли списом, мечем, дротиком та іншою зброєю того  часу. однак спартанська  культура  виховання виявилася гіпертрофованої військовою підготовкою при фактичному невігластві молодого покоління. виховна традиція спарти періоду vi-iv ст. до н. е.. зрештою звелася до фізичних вправ та іспитів.  саме  ці елементи стали предметом наслідування в наступні епохи ».  поки підростали юнаки, їм доводилося постійно вчитися терпінню. якщо вони попадалися на крадіжці, а все, що вони добували за наказом командирів -  овочі,  дрова, - було краденим, то їх нещадно карали - били батогами, але не за крадіжку, а за нерозторопність   про хлопчиків піклувалася держава. ніде в стародавньому світі подібного не було. поділивши дітей на групи за віком, їх розселяли в бараках, де вони самі прибирали й наводили чистоту. їх виховували в закритих напіввійськових школах - свого роду «дитячих будинках».  дітей піддавали звірячої муштрі, виховуючи в них витривалість, хитрість, жорстокість, вміння наказувати і підкорятися. і взимку, і влітку  хлопчики  ходили босоніж, одягнені в легкий хітон, що доходив їм до колін.  шкіра  на ногах поступово грубель, і вони привчалися лазити по горах босоніж. наглядали за ними юнаки 19-20 років (ірени). «хто з громадян не проходив всіх ступенів виховання хлопчиків, - писав  плутарх, - не мав цивільних прав».  забавно, що у франції в кінці xix століття спартанське виховання любили порівнювати з ійською. ось типовий журналістський пасаж: «спартанці дотримувалися виховання, яке ми назвали б ійською. вони не сповивали новонароджених дітей, привчали їх до змін температури, мили їх холодною водою і навіть взимку не дозволяли їм кутатися ». 

Большинство книг в.быкова - это повести о войне   война у быкова показана как тяжкое испытание .и оно не каждому по силам.я прочитала повесть "сотников",которая рассказывает двух  партизан : рыбака и сотникова .их отправили добыть провизию для отряда .была зима ,но деликатный сотников ,чувствуя себя больным и разбитым ( он кашлял .у него была температура ) ,отказаться от   не смог ( ведь всем было тяжело) .рыбак - на первый взгляд -боец бравый ,справный ,отважный ,боевой .на него была главная надежда казалось ,что рыбаку война не страшна .а сотникову? тщедушный .слабый ,больной.что он может ? не герой .ему страшно на войне? .автор отвечает на этот вопрос своим повествованием .поход соратников оказался неудачным .они наткнулись на полицаев ,бросили добытую овцу и спрятались в доме у местной жительницы .но кашель сотникова выдал их .всех погнали в комендатуру .и вот тут начинается восхождение сотникова к вершинам мужества     и подвига и падение рыбака в омут предательства ..сотников молчал ,когда его били ,молчал ,когда вырезали звезду на теле ,молчал ,когда повели на казнь .тщедушный учитель оказался сильным духом героем .а рыбак ?   он почувствовал ,что на войне страшно .он сначала ,чтоб не били ,рассказал о местоположении отряда ,затем   выдал сведения о командире ,связных .он всё успокаивал себя .что рассказывает чуть - чуть .а отряд уйдёт со своего места ,узнав ,что гонцы попали в руки врага .но его трусость и малодушие приводят к тому ,что он лично казнит своего товарища по отряду - сотникова .так его повязали фашисты - кровью .рыбак ,для которого геройство было показным ,а бравада - фальшивой .пытается даже после того,как повесил сотникова ,сам покончить жизнь самоубийством ,но ,всплакнув , себя и браво пошагал с карателями на новое .книга интересна тем ,как на войне выявляется характер человека .на войне страшно всем .но   ( так считал л.н.толстой   в "войне и мире" ) ,что  истинный героизм не в том .чтобы не бояться : все боятся .а в том ,чтобы исполнять свой долг, несмотря ни на что .это сумел сделать сотников ,и не по плечу оказалась такая бравому рыбаку .мы видим ,что не всегда тот ,кто кажется героем -герой на   деле .книга учит мужеству ,стойкости ,верности своим идеалам .в конце повести есть интересный эпизод .во время казни сотников видит ,как смотрит на него мальчик в будёновке - как на героя .гибель сотникова была не напрасной .она научила мужеству,смелости   мальчика и односельчан ,которые были согнаны на казнь партизана .

Творчество лермонтова принято делить на два этапа: ранний (1829 - 1836) и зрелый (1837 - 1841). крутой перелом в творчестве и судьбе лермонтова определило стихотворение «смерть поэта» (1837 год) — гневный отклик на гибель а.с. пушкина в январе 1837 года. стихи, осуждавшие не только убийцу, но и придворную знать — виновницу свершившейся трагедии, разошлись по всей россии. лермонтов был болен, когда стало известно о смерти пушкина. до него доходили различные толки; некоторые, "особенно , оправдывали противника пушкина", находя, что "пушкин не имел права требовать любви от жены своей, потому что был ревнив, дурен собою". негодование охватило поэта, и он излил его на бумагу. сначала стихотворение оканчивалось словами: "и на устах его печать". в таком виде оно быстро распространилось в списках, вызвало бурю восторгов, а в высшем обществе возбудило негодование. когда столыпин стал при лермонтове порицать пушкина, доказывая, что дантес иначе поступить и не мог, лермонтов моментально прервал разговор и в порыве гнева написал страстный вызов "надменным потомкам" (последние 16 стихов). творчество лермонтова питали традиции романтической лирики декабристов, ему была близка мятежная поэзия д.г. байрона. особенности романтического искусства отвечали индивидуальному складу лермонтова-поэта, ему выразить свободолюбивые и мятежные идеалы, утвердить идею свободы личности. лермонтовский романтизм, далёкий от всякой созерцательности, наполнен трагически обострённым чувством, напряжённой мыслью; при этом он включает элементы реалистического видения мира, постепенно занимавшие всё большее место в поэзии лермонтова так, в основе романтической поэмы «мцыри» (1839 год) — реальный сюжет из кавказской жизни того времени и острозлободневная идейная коллизия: вольный горец взят в плен царским генералом и в монастырь; его неукротимая жажда свободы становится ярким выражением протеста против всякого гнёта и подавления личности.