Нужно твір "природна та цивілізована людина в розумінні вольтера"

Дія повісті «простодушний» (xvii 67) повністю розгорталася у франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території європи. незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно-простежувалася його сатирична спрямованість. у філософських повістях вольтера даремно шукав психологізм, занурення у душе­вний світ персонажів, достовірне змалювання людських характерів або правдоподіб­ний сюжет. головне в них — загострене сатиричне зображення соціального зла, жорс­токості та безглуздості існуючих суспільних інститутів та відносин. цією суворою реальністю перевірялися справжня цінність філософських витлумачень світу. звернення до дійсності, до її гострих суспільних і духовних конфліктів пронизала усю творчість вольтера — його філософію, публіцистику, поезію, прозу, драматургію. при всій своїй злободенності вона глибоко проникала у сутність загальнолюдських проблем, які далеко виходили за межі тієї епохи, коли жив і працював сам письменник. • повість побудована у формі «адаптації» «природної людини», не зіпсованої цивілізацією, до умов тогочасної дійсності, іншими словами — це процес перетво­рення простодушного на звичайну людину. • «природна людина» — «штучна» людина (продукт цивілізації) — головна су­перечність твору. • у повісті «вольтер» полемізував із ж.-ж. руссо — творцем теорії про «приро­дну людину» та згубний вплив цивілізації на неї. головний герой «філософської повісті» належав до «нецивілізованого» індіан­ського племені гуронів і потрапив до франції випадково. все, що звичне для «циві­лізованих» французів, викликало в юнака простодушне здивування (це підкреслене ім'ям героя). в центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечи­ли здоровому глузду, природному єству людини: «його розум, не викривлений по­милками, зберіг усю свою природну прямизну. він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають». природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобо­нами. в основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів). вольтер порушив питання про роль церковного життя для морального стану су­спільства, яке висвітлювалося як в плані окремої людини, так і всієї держави, кері­вного апарату., юстиції. головна сюжетна лінія — історія кохання простака і юної вродливої сент-ів. спочатку події відбувалися в нижній бретані, в пріораті гірської богоматері. свої­ми наївними, але влучними судженнями гурон, сам того не знаючи, викривав різ­номанітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів. у другій половині твору простак, відзначившись у битві з ійцями, що напа­ли на узбережжя, вирушив в париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозво­лом одружитися з коханою сент-ів. проте «природний розум» не міг знайти спіль­ної мови ні з «державним розумом», ані з «конфесійним розумом». всі можновладці, до яких звертався простак, а за ним і сент-ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. все суспільство розподілене на ворогуючі релі­гійні групи. тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егої­стична позиція, що вела до особистого збагачення. вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його мора­льнішим і щасливішим. твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості ка­толицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи климента xiv орден не був розпущений зовсім (xvii 73). поблажливіше вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в'язень гордон. іронічно звучало те, що саме у в'язниці, подалі від нау­кових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої ґрунтовні знання про світ. співчутливо згадували вольтер і про гугенотів. луї xiv, розірвавши «нантський едикт», прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, «силу — силенну рук, які могли б служити йому». оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст гордон «відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною». повість закінчилася трагічно для її героїв. маленька людина виявилася ціл­ком беззахисною перед свавіллям можновладців. всі її «природні почуття» — доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані дер­жавною машиною. позиція ійських моралістів — шефтсбері, річардсона, дефо та інших — не витримала перевірки сарказмом вольтера.

В18-м веке на поприще трудилось много замечательных людей, среди них – писатель и николай михайлович карамзин. его перу принадлежит такая повесть, как "бедная лиза". в центре повести два характера: крестьянки лизы и дворянина эраста. характеры героев проявляются в их отношении к любви.  повесть начинается с описания москвы, где автор именует ее алчной, с описания с …инова монастыря, недалеко от которого впоследствии похоронили лизу.  давным – давно у стен этого монастыря жила девушка лиза со своей матерью – старушкой. отец их, работающий и хозяйственный, умер, когда лиза была ребенком, и мать, не умея смотреть большое хозяйство, скоро обеднела.  героиня вырастает, и основным ее занятием становится сбор ландышей, которые она носит на продажу в москву.  однажды на улице лиза встречает хорошо одетого, приятного молодого человека. таким образом, на сцене повести бедная лиза появляется эраст. он покупает у нее цветы, добавляя, что всегда хотел их покупать, а напоследок узнает адрес девушки. эраст начинает навещать лизу и ее мать, матери лизы он нравится, а лиза всем сердцем влюбляется в него. они начинают встречаться под семью дубов, но чисты и непорочны были их объятия. но наступает момент, когда лиза приходит на свидание и говорит, что за нее сватается сын богатого крестьянина и мать хочет этой женитьбы. разражается гроза, лиза бросается в объятия эраста, и тут суждено было погибнуть ее непорочности. свидания влюбленных продолжаются, но платоническая любовь уходит на второй план. вскоре эраст сообщает лизе, что его полк отправляется в военный поход. спустя два месяца наша героиня в москве на улице видит карету, в которой сидит эраст. она подбегает к нему, но он отстраняется от нее, заявив, что обстоятельства изменились, но он также любит ее. он дает ей денег. оказывается что, будучи в походе, эраст проигрывает в карты все свое имение, и единственный доход – жениться на богатой вдове. он дает лизе денег, говоря, что им нельзя больше видеться.  лизе хочется, чтобы на нее упало небо. она отдает соседке деньги, прося передать их матери, а сама бросается в пруд. спасти лизу не удается. мать  лизы, узнав о смерти дочери, умирает тоже. эраст до конца жизни остается несчастлив и сожалеет о смерти лизы, считая, что именно он – убийца  лизы. так заканчивается произведение н.м. карамзина бедная лиза.

Фонвизин полностью отдавал себе отчет в том, что делал, писал свою комедию сознательно,проводил ею совершенно определенную и весьма злободневную политическую линию.эта линия отчетливо выражена в положительных персонажах, и в особенности в главном из них – стародуме , который является голосом самого автора, и в то же время возведен им на высоту образа идеального дворянина.стародум находится в оппозиции екатерининскому режиму. он выходит в отставку, ибо не может снести господствовавшего в служебных отношениях "неправосудия".стародум разделяет две эпохи (петровскую и екатерининскую), прямо противопоставляя одну другой. в образах простаковых и скотининых фонвизин подверг резкой критике те отсталые массы дворян-крепостников, которые были классовой базой и опорой режима екатерины – потемкина.речами стародума , направленными против двора, он "уничтожил" самый этот режим."злонравным" дворянами неизлечимо больному екатерининскому двору противопоставлены в лице положительных персонажей "недоросля" – софьи, милона, правдина (младшее поколение) и стародума (старшее поколение) – представители либерально-дворянского лагеря, носители добродетелей в духе передового просветительства, пропагандистом которого был фонвизин . все это придавало "недорослю" оппозиционный политический накал.сам фонвизин считал, что успехом "недоросля" он был обязан больше всего "особе" стародума. но при всей своей характерности и злободневной политической остроте образы стародума и других положительных героев пьесы были лишены широкой художественной типичности. наоборот, художественная действенность отрицательных персонажей продолжает сохраняться.  актуальность стародума для россии нисколько не потеряла себя, просто его стараются не замечать: как не было благонравия у дворян прошлых, так нет и у современных. а то, что продолжают смеяться над простаковыми и скотиниными, то только потому, что современные скотинины выражаются нормальным языком, редко выставляют напоказ свою любовь к свиньям, а потому незаметны.