Мини твир ``фольклор-скарбниця народу``

Фольклор – скарбниця народної мудрості усна народна творчість являє собою величезну культурно-літературну скарбницю української мови. на мій погляд, це коштовне надбання, без якого був б неможливим повноцінний розвиток і становлення сучасної літератури. якби хтось засумнівався в самобутності української культури (а такі люди є), то найкращим аргументом була б українська народна творчість. наші предки, створюючи приказки й прислів’я, мали мету – описати всі явища, які з ними відбувалися й передати придбаний досвід своїм нащадкам. вони жили в гармонії із природою. проводжаючи зиму й зустрічаючи весну, співали ластовиння, улаштовували свято. дівчини збиралися на вигоні за селом і танцями, співом увагу весни. для маленьких дитинок матері випікали «жайворонків». це було начебто уособленням весняного настрою. у давнину люди були більше віруючими. у створенні фольклору взяли участь і церковні мотиви. наприклад, важливим святом стало різдво. колядки, які, ходячи по будинках, співала молодь, сталі зміцненою традицією. по селах ще й дотепер уважається правилом щороку на різдво поздоровляти один одного колядкамиу ті часи люди були менш освіченими, тому що вони не могли дозволити собі купувати книжки, ходити в театри – у них просто не було такої можливості. усна народна творчість свідчить про потреби людей до самоосвіти, до розвитку духовності й культурного рівня. з метою інтелектуального розвитку були створені загадки. дуже багато в українській народній  творчості  ліричних пісень. наш народ можна назвати співучим по праву. до кожного свята була своя пісня. пісні були на різні теми: і про любов, і про роботу, і козацькі пісні, і пісні обрядні (на народження дитини, на поховання, на весілля). без пісень неможливо собі представити український фольклорфольклор – це початковий етап становлення української літератури, невід’ємна її частина. коли я була маленька, бабуся любила розповідати мені народні казки, які їй колись розповідала її бабуся. це так чудово, що між людьми існує зв’язок, на яку не може впливати час! звичайно, щось забувається, дуже багато вже втрачено. але я вважаю, що ще не пізно зробити спробу зберегти те, що залишилося в народній пам’яті. люди, які збирають і записують усну народну творчість, роблять величезний внесок в історію й літературу. у фольклорі відбито багато історичних подій, їхнє народне бачення й відношення до них. якщо ми втратимо й забудемо минуле, то ми не будемо мати майбутньогонародний досвід, що накопичувався століттями, може нам уникнути деяких проблем у майбутньому. невже наші пращури з покоління в покоління дарма передавали нам свій досвід? невже ми не зможемо зберегти пам’ять до тих, хто протягом багатьох століть піклувався про наше  майбутнє  й сподівався, що ми продовжимо їхньої традиції. я вважаю дуже корисним існування сучасних кружків для дітей і молоді, де знайомлять із народними традиціями й учать їх поважати. якби ми більше цікавилися фольклором, розширюючи наш світогляд, наша духовність була б на більше високому рівні. мені дуже подобається українська народна творчість. я дуже люблю разом зі своєю бабусею співати народні пісні, слухати її оповідання про минулі часи. мені здається це дуже цікавима вишита сорочка й заплетена коса, на мій погляд, будь-яку дівчину роблять красунею. зацікавленість людей усною народною творчістю, його мудрістю й красою сприяє росту рівня національної самосвідомості, який, зараз нам, на жаль, дуже не вистачає

омантичный и даже немного сентиментальный рассказ. трагичный и печальный. мне кажется, что даже не самой , рассказанной доктором, а самим этим доктором. вся его духовная жизнь как бы остановилась на смерти красивой молодой девушки. на ее любви к доктору. причем, читателю ведь так до конца и не ясно любила ли доктора девушка, или это был больше ее бред, или просто настоятельная потребность любить хоть кого-то.

доктор живет с женой, злой купчихой, но такое ощущение, что вся его настоящая жизнь в воспоминаниях, у смертного одра девушки, которая просто хотела любить.

Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюється. здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та політичні процеси, нові і та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. однак насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніколи не зміниться, не зникне культура, традиції, звичаї, спосіб мислення та життя. це міст, який з'єднує наше минуле та наше майбутнє. традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, сучасних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн. відомо, що кожна нація, кожен народ мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. за цими прикметами й ознаками і розпізнається народ як у наш час, так і в минулому. традиції, звичаї, обряди та свята — це ті неписані закони, якими керуються люди країни у щоденних і загальнонаціональних справах. святково-звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, які об'єднують окремих людей у народ. значний вплив на українську культуру свого часу мала релігія. оскільки до моменту впровадження православ'я в україні вже існували язичницькі традиції та звичаї, то обрядова сфера стала своєрідною інтеграцією народного та церковного. в україні з'явилися свята, які, з одного боку, збігаються з великими християнськими подіями, а з іншого — безпосередньо пов'язані з етапами сільськогосподарських робіт або з природними явищами. протягом століть українська обрядово-звичаєва сфера перетворювалася, набувала нового змісту та соціального призначення. окремі свята у незмінному вигляді дійшли до наших днів: різдво, святки, спаси, великдень, масляна. не всі обряди та звичаї минулого залишилися повністю незмінними, адже складно уявити у наш час гурт хлопчаків та дівчаток, які несуть вулицями великого міста запалений сніп сіна на ознаку майбутнього врожаю. чи дівчину, яка ворожить на жениха, за ворота на міську вулицю свій черевичок. застарілі деталі обрядів утрачаються, але зберігається їхній зміст і призначення. міст між минулим та майбутнім реконструюється, але ніколи не буде зруйнованим. щоб цей уявний часовий міст між минулим і майбутнім україни не зник, справжні сини та доньки повинні знати і пам'ятати історію, культуру своєї країни, видатних співвітчизників, а також учити цьому своїх дітей.