Основні риси середньовічної літератури міні твір

1. середньовічна література була літературою традиціоналістського типу. на всьому протязі свого існування вона розвивалася на основі постійного відтворення обмеженого набору образних, ідеологічних, композиційних та ін. структур - топосів (загальних місць) або кліше, що виражався в сталості епітетів, образотворчих кліше, стійкості мотивів і тим, сталості канонів для зображення всієї образної системи (будь то закоханий юнак, християнський мученик, лицар, красуня, імператор, городянин і т. на основі зазначених кліше сформувалися жанрові топоси, що володіли власним смисловим, тематичним і зображально-виразним каноном (наприклад, жанр агіографії або «бачень» в клерикальної літератури або жанр куртуазного роману в лицарській літературі).середньовічна людина знаходив у літературі загальновизнаний, традиційний зразок, вже готову універсальну формулу опису героя, його почуттів, зовнішності і т.д. (красуні завжди золотоглаві і блакитноокі, багатії скупі, святі володіють традиційним набором чеснот і т.. на формування середньовічної топіки значний вплив справила література античності. у єпископських школах раннього середньовіччя учні, зокрема, читали «зразкові» твори античних авторів (байки езопа, твори цицерона, вергілія, горація, ювенала та і засвоювали античну топіку і використовували її в своїх творах.подвійне ставлення середньовіччя до античної культури як насамперед язичницької зумовило вибіркове засвоєння античних культурних традицій і пристосування їх для вираження християнських духовних цінностей та ідеалів. у літературі це виразилося в накладанні античної топіки на топіку біблії, головного джерела образної системи середньовічної літератури, що освячувала духовні цінності та ідеали середньовічного суспільства.3. яскраво виражений морально-дидактичний характер. середньовічна людина очікував від літератури моралі, поза мораллю для нього втрачався весь сенс твору. 4. література середньовіччя заснована на християнських ідеалах і цінностях і прагне до естетичної досконалості.

эта идея формировалась долго. из романа мы узнаем, что некоторые положения теории были изложены студентом несколько ранее в одном из журналов. к активным действиям герой переходит после того, как жизнь сталкивает его сразу с несколькими примерами человеческой трагедии, произошедших за три дня.

одной из них является случайное знакомство раскольникова с горьким пьяницей мармеладовым, с его исповедью о нищете и деградации. о соне, вынужденной поддерживать семью отца, продавая себя на улице, становится кульминационным моментом, поразившим родиона до глубины души. он тяжело переживает и не может смириться с таким положением вещей. в нем все бунтует против сложившихся обстоятельств. человек рожден, чтобы переступать обстоятельства, бороться с ними, считает он.

после совершенного герой страдает, анализируя свои чувства и ощущения. согласно размышлениям, он так и не смог переступить через кровь и остаться невозмутимым, он не прошел испытание, которое сам же и придумал. выходит, что он не может назвать себя «необыкновенным» человеком.

Полярный мир в «ледяном острове» статичен, огромен и неизменен. при этом он не пассивен, он — «вещь в себе». он чужд героям (считая и обоих полярников) своей сутью, а не своими действиями. и вот эта суть развернута маршаком во всей ее безбрежности и… странное слово для характеристики героического произведения, но данность неоспорима. побеждены , усмирена строптивица-вода. север неколебим и вечен. только две его особенности, имеющие активно-опасную сущность, упомянуты в тексте — «вьюги и ветры», которые в одной из строк «грозят» самолету. но парадоксально лишь грозят. нет ни слова о непосредственных опасностях, связанных с ними это по моему мнению