Словесний портрет джонсі з твору "останній листок" будь ласка дуже потрі!

Джонсі втратила любов до життя, поступилась слабкодухості, а своїм             життям за це заплатив берман. більше нічого не можна сказати окрім того, що вона захворіла в листопаді на пневмонію і рахувала і листки плюща за вікном, вважаючи, що коли впаде останній листок, вона помре. проте добрий і чуйний художник берман допоміг їй, намалювавши листок на стіні, щоб джонсі думала, що цей листок ще не впав. через це захворів на пневмонію берман ті помер, врятувавши життся джонсі, яка одужала

Осінь того року, як завжди, була гнилою, сирою, дощовою. такий самий непогожий настрій був у джонсі, молодої художниці. вона захворіла на пневмонію і цілими днями лежала в ліжку, а перед її очима була глуха стіна. вигляд фарбованого залізного ліжка, цегляної стіни за вікном, що обридла до нестями, ще більше погіршив настрій хворої. вона не спроможна була змінити становище, що склалося: джонсі не могла покинути кімнату хоча б на деякий час. хвороба прикувала її до ліжка, від високої температури у неї паморочилось у голові, темніло в очах, їй здавалося, що вона помирає. доглядала її подруга сью. лікар скав сью: «у неї один шанс. і цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити…» сью всіляко намагалася підбадьорити подругу, виконуючи поради лікаря, алі все було марно. джонсі байдуже дивилася на плющ за вікном, який щодня скидав листя і рахувала ті, що залишилися. вона сказала подрузі, що коли впаде останній листок, вона помре. сью впала у відчай. звісно, тут річ була не в останньому листку плюща, а в навіюванні. сью повірила, що так воно і станеться, і вирішила в жодному разі не підкорятися цьому навіюванню, в яке примусила її повірити хвора джонсі. але як врятувати подругу? як не дати впасти цьому клятому останньому листку? сью вирішила звернутися по до старого художника бермана. у кімнаті у бермана «стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра». сью попросила бермана намалювати лист плюща на стіні будинка, що був проти вікна кімнати, де лежала хвора джонсі. спочатку він відмовився, кажучи, що це все примхи, але згодом зрозумів, що все занадто серйозно. наступного дня йшов дощ зі снігом. було холодно і вітряно. проте час узятися за роботу. і берман зробив все вчасно. коли джонсі попросила сью підняти штору, та стомлено послухалась. перед їхніми очима «на цегляній стіні ще виднів листок плюща. один-єдиний. темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі. неймовірна річ! цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер…» це був шедевр бермана, який «у мистецтві був невдахою… весь час він збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним працювати…» зараз перед очима джонсі і сью був справжній шедевр. подібних робіт в його творчому житті ніколи не було. вся сила цього малюнка була в тому, що він врятував життя реальної людини. цей намальований листок дав джонсі надію на одужання. і вона одужала, а берман помер: він наче виконав те, що йому було треба, до чого прагнув усією душею. намалював шедевр і помер. «сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер берман», — сказала сью подрузі. «він хворів тільки два дні. позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. його черевики й одяг геть промокли й були холодні, як лід. ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі…» які ж треба мати високі моральні якості, щоб пожертвувати своїм життям за ради одужання по суті чужої людини! цей листок на цегляній стіні берман намалював тоді, коли вітер зірвав останній листок з плюща. листок бермана став листком надії, сподівань на життя. зрозуміло, що створюючи свій шедевр, старий художник не думав про власну смерть. і для нього цей листок тоді теж був листком надії

Объяснение:

Рассказ «В старом танке» Владимира Железникова входит в сборник «Хорошим людям – доброе утро», издательство «Детская литература. Москва», 1972 г. Это произведение о войне, о мужестве неизвестного молодого танкиста, попавшего в плен, но боровшегося до последней минуты своей жизни. Это не единственный рассказ о войне у Железникова, есть также рассказы «Майор Щеголев», «Девушка в военном». Не случайно автор обращается к этой теме. Его отец был кадровым военным, сам писатель в годы войны учился в спецшколе Военно-воздушных сил и артиллерийском училище.

Война по судьбам миллионов людей. Эта тема близка и понятна не только автору, но и всему российскому народу, поэтому рассказ находит живой отклик в сердцах читателей.

Почему автор назвал рассказ «В старом танке»? На первый взгляд ответ лежит на поверхности. В старом «Т-34», который стоит на маленькой привокзальной площади, происходит встреча наших современников: взрослого мужчины и мальчика-подростка, во время которой мужчина рассказывает историю о герое-танкисте. Но по мере развития сюжета раскрывается более глубокий смысл названия. Этот старый боевой танк – символ стойкости, мужества и героизма нашего народа. Образ танка – основная повторяющаяся деталь, которая связывает композицию в единое целое. Он нам перенестись к тем далеким военным событиям. Именно здесь – рядом с танком происходит встреча поколений, ради которых расставались бесстрашно с жизнью наши деды. Именно здесь – рядом с символичной боевой машиной – из уст в уста передается история героизма и самоотверженности молодому поколению о героях Той войны.

Атмосферу встречи поколений, как главного события в произведении, автору передать соответствующие композиционные приемы. Например, кольцевое построение. Место встречи и расставания – около танка – очень символично и придает стройность композиции.

Также характерен для этого рассказа такой композиционный прием как противопоставление. Образ молодого русского танкиста противопоставляется образу старого фашистского генерала. Наш танкист небольшого роста, «простой волжский парень». Немец наоборот «худой и длинный, как палка». Автор мастерски дает характеристики героям. Про немецкого генерала он говорит, что «ему было наплевать на этого танкиста, и наплевать, что он так мало прожил, что его где-то ждет мать – на все было наплевать». Это указывает на его подлость и беспринципность. Русский танкист, наоборот «славный и геройский», горячо любящий свою землю. Когда он сел в танк и вдохнул запах машинного масла, то от счастья заплакал, потому что этот запах напомнил ему о «родной, милой советской земле». А за Родину и умереть не страшно.

Прост и доступен язык, которым ведется повествование. Это обычные речевые обороты, характерные для устной речи, понятные взрослым и детям. Просто и доступно описаны переживания героев.

В этом рассказе точно и проникновенно передаются движения души героев, что характерно в целом для произведений Железникова. Он знакомит читателей с судьбами своих героев в самый напряженный момент их жизни. Но они полны мужества и выдерживают испытания достойно. Причем, автор говорит о том, что мальчик так и не узнал имя мужчины, рассказавшего историю, а мужчина не знал имени погибшего танкиста, и именно в этом кроется глубокий смысл: российский народ помнит и чтит каждого безымянного солдата, сражавшегося за нашу Родину, и всегда будет помнить подвиг каждого из них.

Этот рассказ произвел на меня очень сильное впечатление. Хотя он был написан в конце века, он не теряет своей актуальности и в наши дни. Великая Отечественная война – это отдельная страница в истории нашей страны в целом и в истории каждой семьи в отдельности. Наверное, нет такой семьи в России, в которой бы не было своего воина-героя. Наша семья не исключение, мой прадед тоже воевал всю войну и совсем немного не дожил до 70-летия Победы. Но у людей есть Память, которую мы бережно храним и несем сквозь годы – из поколения в поколение.

Катерина - главная героиня драмы островского, луч света в "темном царстве", была недостаточно образована, но любимая дочь своей деревенской матери. ее детство было светлым и радостным, даже работать по хозяйству ей не приходилось. ей снились волшебные сны, в которых она летала под облаками, как птица. она была набожной, счастливой, романтичной и страстно любила всё и вся вокруг нее.  однако после замужества ее жизнь абсолютно переменилась, она попала в мир жестокости и обмана, унижения и страдания.  катерина вышла замуж не по любви, хотя искренне хотела полюбить тихона, но он, стесняясь своей матери, сам отталкивал жену. ее любовь к борису - это проявление воли, вызов бесправию и покорности судьбе, ей хотелось почувствовать силу влечения, насытиться любовью, но она понимала, что это конец, конец ее чистоте, это великий грех. уже на первом свидании она сказала борису, что он погубил ее, потому что знала, она не сможет жить с этим чувством греха, не сможет простить себя, ее чистая душа не принимала этих отношений. и ради спасения себя от позора и бесчестья она решается на смерть, считая, что только смерть спасет ее от угрызений совести.такова катерина - натура, способная жертвовать всем ради любви.