Почему чарушин назвал свой рассказ " кабан "

Потаму что речь идёт про кабана. там рассказываеться о том как мальчик увидел первый раз кабана.

сказка про непослушную арину. жила-была девочка арина.были у неё и папа,и мама,и даже старенькая бабушка.но арина была капризной.то одно ей не нравится,то другое. однажды летом арина с родителями поехала в гости к бабушке.а бабушка жила в далёкой деревне,вокруг которой был дремучий лес.как-то утром арина встала рано,взяла лукошко и пошла в лес ягоды собирать.но она никому не сказала,что уходит. вот идёт арина по тёмному лесу,а навстречу ей старая-старая бабуля с клюшкой идёт.а на плече у бабули сидит чёрный-пречёрный кот с огромными зелёными глазами.тут арина и поняла,что это не простая бабуля,а сама баба яга. "что.внучка,? чего ищешь? "-спрашивает."да я ,бабуля,за пошла! "-отвечает арина.а сама боится."а где родители твои? или сирота ты? "-говорит яга. "нет,у меня и папа,и мама есть.и даже бабушка.ма к ней в гости приехали! "-сказала арина."а как зовут твою бабушку? "-спросила яга. арина ответила,что её бабушку зовут матрёна ивановна.тут баба яга обрадовалась и говорит: "ну,это другое дело! я твою бабушку хорошо знаю,она всегда ко мне хорошо относилась.да и моего ваську ,молоком кормила! " потом баба яга спрашивает: "а почему ты одна пошла,где взрослые? "арина и говорит: "ну,этих взрослых! надоели своими поучениями! то это нельзя,то ещё что-нибудь! " "это не дело,-говорит яга,-чтоб от родителей бегать! они и должны тебе советовать,постарше тебя будут,поумнее! " а арина на своём стоит,что ей надоела такая жизнь. тут баба яга не выдержала и говорит непослушной арине: "вот что,внучка,иди-ка ты сюда! я тебя на своей ступе быстро домчу до дома бабушки твоей! а если откажешься,то я тебя съем! " тут арина так испугалась, что дала себе слово всегда слушаться родителей и бабушку,и никуда не ходить без спроса.баба яга домчала арину до дома.все обрадовались возвращению арины.а она сказала,что просит у всех прощения и забудет свои капризы. вот и сказке конец,а кто слушал молодец!

Героїня книги, дівчинка по імені  аліса, починає свою подорож у країну чудес зненацька для себе самої: разомлевшая від жари й неробства аліса раптом помітила кролика, що саме по собі не дивно; але кролик цей виявився не тільки мовцем (чому в ту хвилину аліса теж не зачудувалася), але ще й власником кишенькових годинників, а вдобавок він кудись дуже квапився. згоряючи від цікавості, аліса кинулася за ним у нору й виявилася… у вертикальному тунелі, по якому стрімко (або не дуже? адже вона встигала зауважувати, що коштує на полках по стінах, і навіть схопила банку з наклейкою «апельсиновий мармелад», на жаль порожню) провалилася крізь землю. але все кінчається на цьому світлі, скінчилося й алісине падіння, причому досить благополучно: вона виявилася у великому залі, кролик зник, зате аліса побачила багато дверей, а на столику – маленький золотий ключик, яким їй удалося відкрити двері в чудесний сад, але пройти туди була неможливо: аліса була занадто велика але їй відразу підкрутився флакончик з написом «випий мене»; незважаючи на властиву алісі обережність, вона все-таки випила із флакончика й стала зменшуватися, так так, що злякалася, як би з нею не трапилося того, що буває з полум’ям свічі, коли свічу задувають. добре, що поблизу лежав пиріжок з написом «з’їли мене»; з’ївши його, аліса вимахнула до таких розмірів, що стала прощатися зі своїми ногами, що залишилися десь далеко внизу. дуже все тут було дивно й непередбачене. навіть таблиця множення й давно виучені вірші виходили в аліси сикось-накось; дівчинка сама себе не дізнавалася й навіть вирішила, що це й не вона зовсім, а зовсім інша дівчинка; від прикрості й нескінченних чудностей вона заплакала. і наплакало ціле озеро, навіть сама там ледве не потонула