Как отреагировали люди в деревне на смерть юшки?

На похороны пришли все,а потом забыли.вспомнили,когда приехала девочка ,о которой он заботился ,поняли какой он был человек.

Горевали,ведь на похороны пришли все.а потом забыли

Смерть базарова — досадная и глупая случайность. она стала следствием маленького пореза, который он получил, вскрывая тело умершего от тифа крестьянина. смерть героя не была внезапной: напротив, она дала базарову время, возможность оценить сделанное и осознать размеры неосуществленного. перед лицом смерти базаров стоек, силен, на редкость спокоен и невозмутим. авторской характеристике состояния героя мы испытываем к базарову не жалость, а уважение. и в то же время постоянно помним, что перед нами — обыкновенный человек со свойственными ему слабостями. никто не может воспринимать спокойно приближение конца, и евгений, несмотря на всю свою уверенность в себе, не в состоянии относиться к этому с полным безразличием. он сожалеет о своей нерастраченной силе, о невыполненной . “гигант”, которым всегда считал себя базаров, ничего не может противопоставить смерти: “да, поди, попробуй отрицать смерть. она тебя отрицает, и баста! ”. за иронией героя ясно просматривается горькое сожаление об уходящих минутах. евгений в последние дни своей жизни становится добрее, нежнее. он жаждет встречи с любимойженщиной, чтобы еще раз признаться ей в любви. он становится мягче с родителями, в глубине души, наверное, все же понимая, что они всегда занимали значительное место в его жизни и достойны гораздо более внимательного и душевного отношения. всю свою жизнь базаров посвятил стремлению принести пользу стране, науке. и смерть для него — это не просто прекращение существования, но и знак того, что он “видно, не нужен” россии. осознание этой “ненужности” приходит к евгению в самый последний момент и становится завершающим этапом гибели его взглядов, равно как и его собственной гибели. читатель понимает, что базарову некому передать то немногое, но самое дорогое, что у него есть, — свои убеждения. у него нет близкого и дорогого человека, а стало быть, нет и будущего. он не мыслит себя уездным лекарем, но и переродиться, стать похожим на аркадия он тоже не может. ему нет места в россии, да и за границей, , тоже. базаров умирает, а вместе с ним умирает и его гений, его замечательный, сильный характер, его идеи и убеждения.

ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.

Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.

Дивіться також

"Пігмаліон" (повний текст)

"Пігмаліон" (скорочено)

Хто дав екранне життя п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"? (та інші запитання)

Біографія Джорджа Бернарда Шоу

 

"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.

Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.

Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.

Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.

"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?

"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.

"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.

А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.

Объяснение: