Сочинение на тему: проект памятника тому сойеру и его друзьям.

Произведения американского писателя Марка Твена пронизанные светом и добрым юмором. Известными героями Марка Твена стали Том Сойер и Гекльберри Финн. В образе главного героя - Тома Сойера - Марк Твен изобразил самого себя в детстве. Основой повести стали реальные события, которые состоялись в года его детства, поэтому повесть имеет автобиографический характер.

Том Сойер - мальчик, шутник и шалун. Ему не по вкусу жизнь образцового мальчика и образцовой семьи, размеренная жизнь «по правилам» противоречит его бунтарскому духу. Он непоседа, выдумщик и фантазер. Начитавшись историй о смелых и отважных разбойниках, которые борются за справедливость слабым, Том ищет приключений в реальной жизни. Он романтик. Мальчик сам наполняет свою жизнь событиями, несмотря на все предостережения взрослых, его не пугают опасности, он радуется своим затеям. Для него жизнь - продолжение любимых книг и игр. Том готов каждый день «осуществлять подвиги» , ему некогда скучать, он беззаботный и прыткий. Герой наделен видеть в будничном чрезвычайное. Том умеет испытывать удивление обычным, казалось бы, вещам и подавать событие в непредвиденной интерпретации. Так грандиозным событием в его жизни становится потеря зуба, крашение изгороди. Да и вообще много бытовых предметов (ключ, мел) могут привести к чрезвычайным событиям. В мире Тома так много тайн и приключений.

Том - надежный товарищ, он умеет сохранять тайны и по-настоящему дружить. Недаром лучшим другом Тома есть «уличный» мальчишка, беспризорник - Гек Финн, Том здравомыслящий, благородный и смелый. Он умеет преодолеть страх, взять себя в руки и не впасть в отчаяние, несмотря на юные года, у него есть ощущения ответственности. Это выразительно описано в рассказе о том, как Том вместе с Бекки - девушкой, в которую он влюбился, - забрели в пещеру. Храбрость, мужество, сообразительность и решительность - эти недетские черты характера Тома ему выбраться вместе из Бекки из пещеры.

Все события, связанные с Томом, делают роман захватывающим и незабываемым. Захватывающие приключения Тома Сойера и Геккельберри Финна не оставляют равнодушными много поколений читателей, подавая пример того, как воспитать в себе те человеческие качества, которые присущи Тому Сойеру.

Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.

У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.

Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.

В повести «Дети подземелья» В. Г. Короленко раскрывает тему нищеты.
Вася – главный герой повести. Этот мальчик – сын судьи. Живет он в маленьком городишке под названием Княжье-Вено. Васе семь лет.
Он по обыкновению пошел гулять по городу и около часовни - но, если быть точным, он шел в часовню - он столкнулся с Валеком и Марусей – детьми подземелья.
Валек и Маруся – это бедные дети, которые всегда друг другу в беде. Валеку семь лет, он ровесник Васе, а Марусе всего лишь четыре года. Их одежда состоит из старой ткани. У них отец – пан Тыбурций. У них не было игрушек, денег, еды и питья.
Знаете, жизнь нищих совсем плохая: нет нормального жилья, есть нечего, денег на учебу нет, игрушек нет, нормальной одежды нет! В общем, жизнь ужасна. Приводит это к смерти. Но самое страшное, что погибают дети. Самые беззащитные.
Результат этой нищеты – смерть Маруси. Но Маруся умирает не просто так. Ее смерть показывает, к чему приводит нищета.
Вопрос такой: что хотел сказать автор? На этот вопрос, я думаю, ответ будет такой: Короленко хотел сказать, что жизнь нищих не так хороша, как вам кажется. Она жалостна и грустна. Вы едите и пьете вдоволь. А они… А они воруют! Не относитесь к ним плохо! Они такие же, как и вы!