Вкаких произведениях писателей звучат библейские мотивы и в чем эти произведения могут быть сопоставлены с булгаковским "мастером и маргаритой"?

М.М. Пришвин говорил, что обращается своими книгами не к детям, а к тому внутреннему ребенку, который сохраняется в душе каждого взрослого человека. Пришвин с любовью описывает детей — героев своего произведения. Он дает им поэтичные прозвища: Настя — «золотая курочка на высоких ножках», Митраша - «мужичок в мешочке».

Дети рано лишились родителей. Их мать умерла от болезни, а отец погиб на Отечественной войне. Им, так рано повзрослевшим (Митраше 10 лет, а Настя на 2 года старше), удается самим вести хозяйство: ухаживать за скотиной, работать в огороде. Они и серьезны не по годам, и наивны, как все дети.

Конечно, у них возникают споры. Иногда, когда Митраша, вдруг вспомнив, как отец наставлял его мать, тоже вздумает учить сестру, она лишь снисходительно улыбается, а брат готов обидеться из-за того, что его не воспринимают всерьез. Даже очень дружным людям следует быть уступчивыми, внимательными друг к другу. Упрямство, нежелание согласиться чуть не привело к непоправимой беде. Желая найти заветную «палестинку» со сладкой клюквой, дети ссорятся, так и не выбрав одну дорогу. Они покидают друг друга, как бы забыв о том, что в лесу бродит безжалостный волк Серый помещик, что в болоте есть гибельное место - Слепая елань. Гордость, желание настоять на своем берут верх.

Каждый попадает в беду. Митраша, не желая идти в обход болота, проваливается в Слепую елань. Он, такой серьезный и решительный, становится вдруг совсем беззащитным. Настя надолго забывает о брате, найдя «палестинку», все собирает и собирает ягоду, не видя ничего перед собой, кроме этого изобилия клюквы. Потом она и сама удивляется своей жадности.

Мы не видим, но чувствуем присутствие еще одного героя произведения - лесника Антипыча. К тому времени, о котором речь в рассказе, его уже два года нет на свете. Однако остались его слова об умении жить среди людей, его мудрое отношение к жизни. Именно собака Антипыча, почти одичавшая Травка мальчика от неминуемой гибели. Она, тоже осиротевшая со смертью своего хозяина, обретает новое счастье быть нужной, любимой. Благодаря ей, убит Митрашей и Серый помещик - злой матерый волк, нещадно вырезавший скотину у жителей деревни.

«Кладовая солнца» - название поэтичное. Рассказчик называет такой кладовой Блудово болото, которое имеет огромные запасы торфа. Каждая травинка, каждый кустик были выращены солнцем, и, умирая, превращаясь в удобрение, они передавали свои жизненные силы новым растениям. Торф достается человеку как огромной ценности наследство. В названии произведения есть и другой, более глубокий смысл. Вся любовь, мудрость народа не уходят безвозвратно с каждым человеком, а остаются в мире поддерживать тепло в душах, питая дружбу, взаимопонимание и умение прощать

Объяснение:

Вот)

Події роману Стендаля "Червоне і чорне" відбуваються у Франції в період героїчної та романтичної епохи — доби Реставрації. Головний герой цього роману — простий селянський хлопець, син теслі — Жульєн Сорель. Особистість Жульєна героїчна, трагічна й суперечлива. Жульєн Сорель — носій ідей майбутньої революції, він постать незвичайна. Сорель не позбавлений честолюбних мрій, бажання діяти, посісти вище місце у суспільстві. Битий через фізичну слабкість, через те, що був несхожий на інших, розумний, чесний. Звідси походить потенційна революційність і протест в душі і діях Сореля, його готовність протистояти долі. Вихований на книжках і розповідях лікаря наполеонівської армії, юнак поринув у світ ілюзій, його ідеалом став Наполеон, який був як і він, плебеєм. Жульєн мріє стати єпископом, бо це звання відкриває шлях до всього: до багатства і до вищого світу. У дев'ятнадцять років Жульєн Сорель потрапив у будинок мера міста Вер'єр пана де Реналя, де він постає таємним борцем із соціальною системою. Сталося так, що він покохав пані де Реналь, але прагнення потрапити у вищий світ і бути коханцем знатної красуні не дозволило Жульєну побачити велике і чисте почуття, задля якого люди віддають своє багатство. Потім Жульєн Сорель потрапив у семінарію Безансона. Здається, тут юнак серед своїх, плебеїв. Але серед тупих, недалеких семінаристів він відчув тільки люту ненависть і відчуження. Через деякий час, завдяки рекомендаціям абата Пірара, Жульєн потрапив у Париж, в будинок маркіза де Ла-Моля. Він у вищому світі, працює в бібліотеці, пізнає світські манери. Мрія здійснилася — Жульєн досяг бажаної мети, його покохала знатна красуня — Матильда де Ла-Моль, дочка маркіза. Але його ілюзії, зіткнувшись з реальністю, руйнуються, бо маркіз ні за що не дає згоди на одруження своєї дочки з плебеєм, навіть дізнавшись, що у Матильди буде дитина від Жульєна. І ось, захищаючи свою честь, Сорель потрапляє у в'язницю. Чекаючи на страту, він відмовляється від будь-якої до . Двобій із суспільством, із запрограмованою долею закінчується фізичною поразкою і водночас моральною перемогою головного героя твору, перемогою усього прогресивного над зашкарублим, консервативним, тобто поверненням героя до його незалежного і сильного духовного єства.

Історія Жульєна Сореля — це трагедія особистості, що кинула виклик суспільству. Жульен хотів довести, що такі, як він, заслуговують на кращу долю. Бунт Сореля — це спроба зруйнувати соціальні і моральні межі між плебеями та аристократами, і Жульен дуже швидко зрозумів справжній сенс життя, його нескладний механізм.

Объяснение: