Сочинить короткий рассказ 4-5 предложений о своём друге

У  меня есть друг которого зовут...Мы любим проводить вместе время.Мы любим поигратьМне нравится мой друг , потому что он лучший.

В жизни почти у каждого человека есть верные друзья, с которыми интересно и весело, можно поделиться любыми секретами и всегда получить от них и поддержку. У меня тоже есть такой друг, вернее – подруга. Ее зовут Лена, и ей 12 лет. Это – девочка среднего роста, с серыми глазами и темно-русыми длинными волосами. Она ловкая и подвижная. Характер у Лены веселый и необидчивый, а сама она очень общительная.

    Лена – самая лучшая моя подруга. Мы дружим довольно давно, с детского сада, и почти никогда не ссоримся. У нас с Леной много общего: мы учимся в одном классе, живем в одном доме, имеем общие интересы. Например, мы обе любим танцы и занимаемся хореографией, часто обсуждаем танцевальные выступления. Еще и ей, и мне нравится одна и та же музыка, и в одежде вкусы у нас очень похожи. Нам всегда интересно друг с другом, есть общие темы для разговоров.

    Что в Лене нравится мне больше всего? То, что она очень отзывчивая к людям, всегда если попросишь, или если она сама видит, что тебе нужна Например, когда я дежурила в классе одна (так как мой сосед по парте заболел), Лена пришла и стала мне Вместе мы справились с уборкой довольно быстро. Еще мне нравится в моей подруге развитое чувство юмора. Она умеет рассмешить человека, даже когда у него плохое настроение.

    Лена – верный друг. Она умеет держать данное слово и хранить секреты. Эти ее качества мне тоже очень нравятся. Я даже учусь у своей подруги каким-то вещам – например, не обижаться по пустякам и честно признавать свою ошибку, если она действительно была. А еще Лена научила меня красиво заплетать косы разными

    Мы с моей лучшей подругой часто гуляем вместе, разговариваем о том, что нас интересует. В школу мы тоже ходим вместе. Скоро у моей подружки будет День рождения, и сейчас я придумываю, какой же подарок ей подарить.

    Я бы очень хотела, чтобы наша с Леной дружба продолжалась много-много лет и не кончилась никогда!

потом можно самому что то поменять или убрать

Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/mistse-dlya-drakona-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука. 2

Джерело: http://dovidka.biz.ua/mistse-dlya-drakona-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua