Вкаких стихотворениях лермонтов создаёт картины природы? какие переживания лирического героя открываются в этих стихотворениях?

  в качестве примера возьми такие стихотворения, как: гроза, три пальмы, когда волнуется желтеющая нива, родина.

 

множество пейзажных зарисовок лермонтова посвящено кавказу. как поэт-романтик, лермонтов часто рисует картины великолепной южной природы: огромные цепи синих гор, голубые долины, ослепительно белоснежные снега, далекие льдины утесов, сияющие в лучах восходящего солнца, розовый блеск утра, пустынные громкие бури, чистый прозрачный воздух — для него все в этом крае прекрасно и величаво.

один из любимых образов лермонтова — образ далекой звезды, вызывающий у поэта различные ассоциации. это и воспоминание об ушедшей любви, и дума о несбывшемся счастье, о беспокойном, неуловимом призраке светлой радости. поэт завидует ясным, далеким , их спокойствию и безмятежности. в стихотворении «небо и звезды» слышится искренняя, глубокая тоска героя, порожденная неосуществимостью его желания слиться с вечным миром природы, с миром неба и звезд

 

 

 

 

 

Явважаю, що єдність природи та людини треба розглядати як стосунки всевладної, могутньої стихії та її органічної частки, що зветься людство. протягом віків поети оспівували природу, порівнювали її зі своїм психологічним станом, доводили, що в природі все гармонійне, на відміну від нашого життя. адже наше суспільство дуже жорстоке й несправедливе. природа теж непередбачувана, але має свої власні закони та правила, які люди не можуть зрозуміти. тому не можна розглядати стосунки між людиною й природою ні як рівні, ні як протилежні.  людина завжди вважала себе «царем природи». але чи може вона протистояти руйнівній силі вулканів, торнадо, землетрусів, паводків та інших «капризів» стихії? «хіба здатна частинка пізнати ціле? » якщо ми вже виробили звичку бути з природою «на ти», то повинні поважати її та не шкодити їй. адже лише через єдність з природою лежить шлях до щасливого й гармонійного життя людини.  ще у стародавні часи японські поети розвивали тему єдності людини з природою, виливаючи свої емоції у вірші — хокку: пізнаючи природу, людина усвідомлює себе як частинку всесвіту. ми повинні відчувати нероздільну єдність з усім живим у природі. генріх гейне розкриває свій внутрішній світ у віршах за опису природи. міцкевич яскраво й образно розповідає про красу кримської природи, яка дала імпульс його поетичному генію. і ми, читаючи ці рядки, ніби єднаємося з довкіллям.  отже, природа грає визначну роль у житті людини, вона є невід'ємною складовою нашого існування. адже природа — це краса, а краса врятує світ!

Жило было детство. было оно светлое и беззаботное, а лицо было покрыто веселыми веснушками. детство было похоже на маленькое солнышко.домик у него был светлый и прибранный. когда детство шалило, то оно всегда чувствовало себя беззаботным, а когда делало плохие поступки, то грустило. но оно не понимало какие поступки плохие, а какие хорошие. больше всего на свете оно боялось , когда его ругали за какие-нибудь поступки. но была у детства одна мечта, мечтало детство о том чтобы люди никогда не ругались друг с другом, и на земле был мир.