Опишите внешнею политику бориса годунова.

Борис Годунов руководил внешней политикой
России ещё до своего собственного
вступления на престол. Она целиком
направлялась им и в царствование
слабоумного Федора Иоанновича (1584-1598).
Во внешней политике России на первом плане
тогда стояли отношения польские, далеко не
уладившиеся по завершении (1582-1583)
Ливонской войны . Много затруднений
встретил вопрос о размене после войны
пленных. Царь Федор освободил 900 человек,
а польский король Стефан Баторий – только
20 незначительных людей, за остальных же
требовал выкуп.
После кончины Грозного король делал вид,
что теперь не считает мирный договор с
Россией обязательным для себя, и показывал
намерение возобновить войну. Руководивший
русской внешней политиков Годунов решил
показать, что войны не боится. Польскому
послу Сапеге говорили, что «Москва теперь не
старая, и на Москве молодых таких много, что
хотят биться и мирное постановление
разорвать; да что прибыли, что с обеих сторон
кровь христианская разливаться начнет?»
Баторий вновь и упорно начал требовать
уступки Смоленска, Северской земли, даже
Новгорода и Пскова. Но сейм не одобрял
военных замыслов короля и упорно отказывал
ему в средствах на новую войну. Баторий
согласился наконец на двухлетнее перемирие.
Отказавшись пока от мысли силой
присоединить к Польше Московское
государство, он попытался соединить их
мирно.

Все мы знаем выражение "Рожденный ползать-летать не может",но так ли это?
Я думаю,что это так.Ведь и из гусеницы рождается бабочка.Так же происходит и с людьми.Человек может всему научиться,может совершенствоваться.Например вчера он не мог решить задачу,а сегодня он изучил материал и решил её.Ещё вчера этот человек так сказать "ползал" и не мог ничего сделать,но применив усилия он смог взлететь,точнее решить ту самую задачу.
С другой стороны это выражение может пригодиться в других,отдельных случаях,где это действительно так.

Максим — наймолодший син Захара Беркута, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут зовнішність: «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице» «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара» Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом. Максимові властиве почуття власної гідності. Щиро покохавши Мирославу, він просить Тугара Вовка згоди на одруження, але, почувши у відповідь зневажливі слова, «випростувався перед боярином, мов молодий пишний дубчак, і сказав лагідним, але певним голосом: «Нічого злого я не сказав тобі… Невже ж між твоїм, боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити?..» Вирісши в громаді, де всі були рівноправними, Максим не міг передбачити, який гнів викличе його прохання в пихатого та зарозумілого боярина. Максим Беркут має безмежну любов до свого народу, до рідної землі, патріотизм: «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!» Людина, яка так безмежно любить свою землю, ніколи не зможе її зрадити. Навіть у полоні, у кайданах. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець… Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!». Максим Беркут, як і батько, громадські інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя небагато варте, порівняно з долею верховинців, запрян, яких знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на рештки монгольського війська, що зайшло в тухольську долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, який нещодавно бився з ворогом, і був певний у його перемозі. Він знав, що тухольці будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності та відваги, щоб не припиняти боротьбу і в полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцям свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього ватажка Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольської долини. Максим не загинув. У двобої з Бурундою він переміг. Його рятунок викликав радість в усіх тухольців. «Навіть ті, що втратили своїх синів, братів та мужів, і ті радувалися Максиму, немов з його поворотом повертали всі дорогі серцю, страчені в бою».