Написать на тему "красота(природы) за окном", но именно про январьские морозы(зиму) , используя эпитеты, олицетворения, сравнения(ну хотя не обязательно)

 

как же красива природа за окном..бывает зимним утром выглянешь в окошко, а там все белым бело! стоят , колышатся сосны и елочки! их ветви покрывает снег, как будто одевает их в белые шубки! вон видна лесная тропинка.а в другую сторону от нее протягиваются заячьи следы.вот и пошел снег.снежинки кружатся в воздухе , будто танцуют, а потом ложатся на тропинку.

  можно додумать еще, это как

ну типа вид из окна лесничего домика.

или надо из окна в городе?  

Оповідання «максим гримач» входить до збірки «народні оповідання», поява якої в 1857 році стала важливим етапом розвитку української літератури. не дарма т. шевченко назвав письменницю «зоренькою святою», «силою молодою», «донею», «обличителем жестоких людей неситих». в оповіданнях збірки талановито змальовано правдиві хвилюючі картини життя народу за умов кріпацтва. усі твори відзначаються простотою сюжету й надзвичайною майстерністю зображення.  в оповіданні «максим гримач» виклад ведеться від першої особи, це ніби розповідь людини, яка особисто знала персонажів. такий прийом використовується в усіх творах «народних оповідань». зазвичай, ця особа — жінка, яка пригадує події, співчуває героям. мова оповідача проста, народна, насичена порівняннями, повторами. такий виклад надає зображуваному ліричного забарвлення, робить розповідь інтимною. портрети героїв змальовані лаконічно, переважно у формі традиційних для народної творчості словесних образних означень, емоційних окликів і запитань. так, наприклад, катря — «дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна», а семен — «уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл». старий тримач постає як «повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! »  притаманними народній творчості є прикметникові означення, що використовуються в творі: «синій дніпро, «зелений барвінок», «ніч темна-темна». природа співзвучна з настроями й переживаннями героїв. коли закохані були разом, «як любились із семеном, місяць зійде — він і пливе до неї». коли ж катря, тяжко переживаючи загибель коханого, іде до дніпра, «на самому березі верба — аж геть попустила віти на воду». картини природи підсилюють драматизм ситуації, трагічність долі нещасної дівчини, емоційно впливають на читача. це оповідання певним чином наближається до народної поезії, у якій образи природи зазвичай виступають не у вигляді розгорнутої картини, а у формі виразних, лаконічних, влучних порівнянь.  бажання старого гримача мати зятя вільного, не наймита, «щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь — от якого! » примушує закоханих чекати, поки семен стане вільним козаком, спроможним утримувати родину, мати власне господарство. вирушаючи з іншими козаками в путь, він обіцяє катрі, що, як «зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля — я припливу до тебе, припливу не наймитом — вільним козаком, катре! » однак не судилося дівчині дочекатися свого семена. під час шторму хлопець гине, так і не одружившись із коханою. спересердя, не в силах стриматися, катря вигукує: «тепер уже вільний козак мій жених, тату! вільного собі зятя дождали! » символічним є те, що згорьована дівчина плете віночок із червоного та білого маку, адже в народній поезії цвіт маку пов'язаний з ідеєю молодості й краси, а також зі сном і смертю, про що свідчать фразеологізми української мови «як маків цвіт» — красива, гарна, «сісти маком» — загинути. часто в українському фольклорі квіти маку означають пролиту кров.  убравшись немов до шлюбу, катря йде на берег дніпра, де колись зустрічалася з коханим, і кидається в річку. в оповіданні немає маніфестації авторської думки, прямого засудження соціальних явищ тогочасної дійсності, однак зрозуміло, що саме вимушена розлука, викликана справедливим бажанням стати вільною людиною, не наймитом, стає на заваді шлюбу, а зрештою, і призводить до трагічної загибелі парубка.  оповідання «максим гримач» є оригінальним художнім твором, викладеним у формі живої розповіді, що свідчить про глибоке й всебічне знання авторкою життя, звичаїв, традицій українського народу. 

Ерой зощенко – обыватель, человек с убогой моралью и примитивным взглядом на жизнь. этот обыватель олицетворял собой целый человеческий пласт тогдашней россии. зощенко же во многих своих произведения пытался подчеркнуть, что этот обыватель зачастую тратил все свои силы на борьбу с разного рода мелкими житейскими неурядицами, вместо того, чтобы что-то реально сделать на благо общества. но писатель высмеивал не самого человека, а обывательские черты в нём. «я соединяю эти характерные, часто затушёванные черты в одном герое, и тогда герой становиться нам знакомым и где-то виденным» , - писал зощенко. своими рассказами зощенко как бы призывал не бороться с людьми, носителями обывательских черт, а им от этих черт избавляться.