Ночь перед рождеством. оком из героев повести идёт 1.она была ни хороша , ни дурна собою 2.спереди совершенно -ноги были так тонкие, что если бы такие имел яресковский голова , то он переломал бы их в первом козаче

1. пишет  н.в. гоголь о  солохе - матери кузнеца вакулы.

2. описание черта

 

 

За часів середньовіччя в європі велося безліч воєн як між країнами, так і між окремими землевласниками в межах однієї держави. поети славили битви, оспівували лицарів, які не знали не тільки страху, а й докорів сумління. одним із таких поетів був бертран де борн, який звеличував войовничість лицарства і підбурював до війни.твір «сирвента» бертрана де борна розпочинається чудовим описом травневого світлого дня. поет зізнається, що любить «іжні квіти весняні», «пташині радісні пісні», тішиться « // рясних наметів і шатрів, // розкиданих серед лугі» але серед тих наметів розташувалися «ряди уславлених полків, // і вершників, і скакунів», що « ждуть до бою».бертран де борн із захватом пише про озброєний загін, що погнав беззбройну юрбу, про військо, яке мчить серед трав за отарами, про обложений з усіх боків замок.і ось починається битва. поет захоплюється мужністю лицаря, який « кинувшись у бій, // летить безстрашно на коні, // запалює загін весь свій // відвагою п’янкою». лицар не боїться смерті, хизується своєю відвагою — а поет милується ним і складає на його честь свій найкращий спів.бертран де борн опоетизовує битву і лицарів, яких у страшній січі турбує лише одне — «щоб якнайбільш стинать голів».в останній строфі поет говорить про себе. він не дорожить своїм життям, не любить пити й спати. єдине, що його тішить, — це звуки битв, іржання коней, що несуть лицарів у бій. його п’янить «блиск мечів» і те, «як вороги із-за скарбів // воюють між собою». тут не йдеться про захист рідної землі. мета битви — заволодіти скарбами. йому «приємно бачить між мерців // шмати подертих прапорів». автор закликає баронів жити війною, аніж «закладом селищ і ланів». зухвалий лицар не соромиться називати короля генріха ii плантагенета прізвиськом «так-і-ні» і підбурює його на нові походи.така войовничість була втіленням ідеалів лицарства, яке сміливо йшло в походи проти ворогів, але не соромилося жити за рахунок грабунків мирних жителів своєї ж країни, оспівувало чарівну серця і руйнувало чужі життя.лицарі-трубадури не тільки писали вірші, а й складали музику до них. ці войовничі пісні виконували жонглери, слуги трубадурів. яку б пісню не співав жонглер, його, за тодішніми звичаями, не можна було не те що вбити, а навіть і зачепити. лицарі часто користувалися тим, що особа співця була недоторканною, писали зухвалі пісні і відсилали слугу в табір ворогів. така пісня сіяла ворожнечу між підданими васала, адже автор пісні не соромився у звинуваченнях, включав у пісні різні чутки, робив висновки щодо того, як могутній ставиться до своїх васалів. часто у сирвентах чулися заклики не коритися навіть королю. іноді жонглери переходили межу, і їх не рятувала недоторканність.паціоль — слуга бертрана де борна, співав сирвенти свого хазяїна лицарям, яких той хотів посварити, королю, якого трубадур звинувачував у нерішучості. та, разом із тим, бертран де борн користувався прихильністю можновладців, любов’ю жінок, які захоплювалися мужністю і войовничістю лицаря.ім’я бертрана де борна не забулося, адже він уособлював образ справжнього лицаря, який нікого не боїться, сміливо кидає виклик не тільки можновладцям, а й самій смерті.

Вповести а.с.  пушкина «метель» главную роль играет природная стихия. не случайно повесть названа «метель». сюжет повести развивается, движется метели. в начале повести мы видим чисто идиллическую книжную ситуацию. девушка и юноша полюбили друг друга, но их брак не возможен по причине несогласия родителей из-за бедности жениха. и вот влюблённые решают бежать. такие ситуации часто служили началом любовных романов. но автор показывает, что жизнь сложнее и интересней книжных ситуаций. поэтому, когда марья гавриловна бежит, ей мешает сама жизнь — плохая погода, метель. интересно, что пушкин выбирает не ливень, не грозу, а именно метель. она, как мне кажется, больше всего подходит в данном сюжете. метель — сильный вихрь со снегом. поэтому все события как вихрем закружило. автор использует такие глаголы, как “метёт”, “завывает”, “слепит”. метель в марьи гавриловны как бы не пускает её, ветер дует ей в лицо, силясь остановить молодую преступницу. в описании поездки владимира говорится: “сделалась такая метель, что он ничего не взвидел. в одну минуту дорогу занесло; окрестность исчезла во мгле тучной и желтоватой, сквозь которую летели белые хлопья снега; небо слилось с землёю”. метель пытается запутать владимира, увести его подальше от жадрино. третьего героя в повести «метель» бурмина мы узнаём в самом конце произведения. это опять поездка и опять метель. “метель не утихла”, “между тем метель не унималась” и тому подобное. но теперь метель ведёт героя навстречу своей судьбе. так природная стихия к алтарю двух незнакомых людей — марью гавриловну и бурмина. и устранила третьего — владимира. автор считает, что ничего в жизни не может быть случайным. всё предначертано кем-то или чем-то свыше. и в роли исполнителя этой высшей воли и выступает метель в этой повести.