Два брата, какие в тексте есть пословицы

Объяснение:

Тарас Шевченко завжди з особливою любов’ю ставився до своєї неньки-України. Саме це особливе ставлення до Батьківщини відбилось на творчості видатного письменника. Великий Кобзар цікавиться не лише майбутнім України, а й минулим. Він знає, що минуле у його Батьківщини було величне. А якщо створити поезії про минулі успіхи українців, то це до на думку письменника, збудити патріотичні почуття і у його співвітчизників. В творах «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія» автор оспівує силу духу нашого народу, його мужність та здатність до боротьби. Цими творами автор проголошує думку про те, що не варто забувати своє героїчне минуле.

Як боліло серце письменника за долю України, за її майбутнє, про що говорять рядки «Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!». Свої патріотичні ідеї Шевченко відтворював у творах «І мертвим, а живим», «Сон», «Тарасова ніч» та багатьох інших. Трепетні почуття мав Кобзар до Батьківщини. Чого варті лише його слова: «Нема на світі України, немає другого Дніпра!». Тарас Шевченко – справжній патріот, який захоплюється своєю країною, співчуває їй, виборює для неї право на ліпше життя, поневіряється разом з нею.

Объяснение:

1924-1943)

Стрелок-автоматчик 2-го отдельного батальона 91-й отдельной Сибирской добровольческой бригады имени Сталина.

Саша Матросов родителей не знал. Он воспитывался в детском доме и трудовой колонии. Когда началась война, ему не было и 20. Матросова призвали в армию в сентябре 1942-го и отправили в пехотное училище, а затем на фронт.

В феврале 1943 года его батальон атаковал опорный пункт фашистов, но угодил в ловушку, попав под плотный огонь, отрезавший путь к окопам. Стреляли из трех дзотов. Два вскоре замолчали, однако третий продолжал расстреливать красноармейцев, залегших в снегу.

Видя, что единственный шанс выйти из-под огня, это подавить огонь соперника, Матросов с однополчанином дополз до дзота и бросил в его сторону два гранаты. Пулемет замолчал. Красноармейцы пошли в атаку, но смертельное оружие застрекотало опять. Напарника Александра убило, и Матросов остался перед дзотом один. Нужно было что-то делать.

На принятие решения у него не было и нескольких секунд. Не желая подводить боевых товарищей, Александр своим телом закрыл амбразуру дзота. Атака увенчалась успехом. А Матросов посмертно получил звание Героя Советского Союза.