Назовите известные вам произведения , где использован сходный прием

что такое сходный прием если это то что я демаю то это можгут быть рассказы гоголя

 

Во многих рассказах а. платонова кон­фликт основал на противопоставлении неистинного понима­ния жизни истинному. повествовательное действие в расска­зах а. платонова, как правило, на изображении перехо­да героя от одного способа понимания жизни к другому, при этом сознание героя перестраивается самым коренным образом, а вместе с ним изменяются и сами масштабы постижения жизни и глубина ее осмысления в душевном подвиге прощения и человеколюбия, в возвращении к подлинным нравственным основам жизни герой рассказа "возвращение" (1946) человек алексей иванов окончательно побеждает разрушительные последствия войны, обретает душевную цельность. не столько возвращение героя домой, к семье, сколько "возвращение к себе", утраченному четыре года назад страшное испытание, которое проходит человек на войне, не ограничивается болью, лишениями, ужасом, постоянным присутствием смерти. в рассказе «возвращение» платонов сказал о главном зле, которое несет война — . потеря эмоциональных связей с близкими стала трагедией иванова. он видит жалкого, в любви и заботе петрушку, но чувствует только холод, равнодушие и раздражение. ребенок, который по вине войны должен был стремительно и болезненно повзрослеть, не понимает, почему отец отказывает ему в искренней любви. а иванов уходит из семьи, и только дети, бегущие за ним, а потом упавшие, обессиленные, ломают стену равнодушия. самолюбие, интерес — все отходит куда-то далеко, и остается только «обнаженное сердце» , открытое любви. душа иванова не способна приникнуть к чужой душе. долгое отсутствие дома обособило его от семьи. он считает, что он на войне совершал подвиги, а они здесь жили "нормальной" жизнью. иванов решает уйти, на смену острым диалогам иванова с близкими в середине произведения приходит авторский монолог (как и в начале рассказа) , но называет своего героя автор не как в начале повествования - "ивановым", а "их отцом". когда за ним бегут дети: и тут же они снова упали на землю", и вдруг иванов "сам почувствовал, как жарко у него стало в груди, будто сердце, заключенное и томившееся в нем, билось долго и напрасно всю его жизнь и лишь теперь оно пробилось на свободу, заполнив все его существо теплом и содроганием".

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це правильна мова.

 

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.

 

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.

 

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,   всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,   вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

 

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.

 

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.

 

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.

 

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.