М^3 -100у^3=разложить на множители 10 .​

Учнівський твір за трагедією йогана гете «фауст».основоположник німецької літератури нового часу, мислитель і вчений, йоган вольфганг гете в історії світо вої культури залишив свій слід передусім як поет. творчіст-гете віддзеркалила найважливіші тенденції і протирічч епохи. у підсумковому філософському творі-трагедії «фа уст» митець виклав свої роздуми про сенс життя, який він вбачав у діяннях в ім’я людини.  трагедія «фауст» – це пристрасне уславлення відвічного потягу людства до знання, істини, шлях пошуку якої поєднаний з трагічними помилками.  трагедія відкривається «прологом на небі», де зіштовхуються два філософських погляди на сенс людського буття. суперечка бога з мефістофелем про гідність людини, про її можливості і сенс існування закінчуються згодою господа на експеримент, який мефістофель збирається провести з доктором фаустом.  оптимістичний погляд бога, заснований на вірі в людський! розум, творчі сили, дозволяє творцю стверджувати, що фауст залишиться вірним йому, а мефістофель потрібний хіба для того щоб не давати людям заспокоюватися і задовольнятися малим: людина не всякчас діяльності радіє, понад усе кохає супокій; потрібен їй супутник ворушкий, щоб бісом грав і збуджував до дій.  так, фаусту судилося  багато чого випробувати, здолати різноманітні спокуси, щоб знайти себе, усвідомити власну’ велич і покликання. вчений-енциклопедист, розчарований у наукових пошу-ї ках, у попіуках істини, звертається до магії. глибокий відчай фауста, якого не можуть задовольнити схоластичні теорії, приводить його до відчуття душевного спустошення. мефістофель також має енциклопедичну освіченість. вівд мудрий і знає людську натуру, вміє скористатися людськими слабкостями, завжди спокійний, пристрасті і емоції, його не хвилюють, людей він просто зневажає: я так люблю живих людей,як любить кіт живих мишей.мефістофель живе без ілюзій, без надій і без віри.  фаус спочатку байдужий до  земних втіх і радощів, спокус і обіцяі нок диявола виконати будь-яке бажання. його хвилює пошум сенсу людського буття, власний досвід і переживання. але) він погоджується віддати душу мефістофелю в тому випадку, коли перестане шукати, задовольниться тим, що має. і диявол приймає цю умову.спокуси реального життя, молодість, кохання… фауст не встояв проти чар кохання, але маргарита не змогла дати йому відчуття безмежного щастя. тягар провини за загублене життя коханої лягає на фауста. на схилі своїх літ герой наближається до втілення свого ідеалу: вищий сенс буття він бачить у служінні людям, у вічному потязі до знання, в пошуках досконалості.  трагедія «фауст» написана гете  не про одну людину, вона присвячена сучасному і майбутньому людства, його бі, надіям. цей твір є відображенням вічної суперечки фауста і мефістофеля, добра і зла, які живуть у кожному з нас. заклик фауста не заспокоюватись, не впадати в са-мовдоволену сплячку, а діяти, змінюючи життя і самого себе на краще, актуальний і сьогодні: лише той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них. тільки в праці і вічному пошуку можливий розвиток і вдосконалення людини, без нього настає духовна смерть – ось, мабуть, один із головних висновків безсмертної трагедії. 

Два этих великих поэта с предельной страстью и силой смогли донести до будущих поколений и показать всю мощь и значение поэтического слова и высокое гражданское призвание поэта. но при всем сходстве высоких идей и жизненных целей каждый из них по-своему неповторим в своем творчестве, отличается особым поэтическим даром и мироощущением. общий колорит поэзии пушкина — оптимистичный, проникнутый светом, надеждой, любовью, стремлением к теплу, уюту, дому, который воспринимается и как личный дом, и как вся россия. пушкин, как никто, умел радоваться красоте и гармонии мира, природы, человеческих отношений. многие вольнодумные стихи пушкина адресованы друзьям, единомышленникам. как в творчестве а. пушкина, так и м.лермонтова мы находим размышления на тему значения поэта и поэзии. образ поэта – пророка пушкин впервые использовал в стихах, в которых пытался утвердить свой взгляд на то, каким должен быть настоящий поэт. именно о таком поэте он говорил в своём стихотворении «пророк», в котором показал трудный процесс превращения простого смертного человека в глашатая истины. « восстань, пророк, и виждь, и внемли, исполнись волею моей и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей.» поэзия – это часть духовной жизни человека. а роль поэта – пробуждать в человеке то лучшее, что есть в нём. лермонтов же, в одноименном стихотворении говорит о падении роли поэта в современном ему обществе. поэт, наделенный божественным даром, осознает всю тяжесть своего предназначения. я думаю, что стихотворение «пророк» прекрасно отражает мироощущение лермонтова, одинокого, отвергнутого, видящего вокруг себя лишь пороки и злобу: «с тех пор, как вечный судия мне дал всеведенье пророка, в очах людей читаю я страницы злобы и порока.» у пушкина чувствуется вера в свободу, оптимизм, у лермонтова мы замечаем совсем иное настроение: здесь нет надежды. век лермонтова — эпоха, которой была чужда поэзия. подводя итог, можно сказать, что и а.пушкин и м.лермонтов с предельной страстью и силой смогли донести до будущих поколений и показать всю мощь и значение поэтического слова и высокое гражданское призвание поэта – пророка и не только раскрыли каждый по – своему тему роли поэта, но и всем своим творчеством доказали, что поэт действительно может быть пророком.